Читать онлайн книгу "30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року"

30 рокiв незалежностi Украiни. Том 1. До 18 серпня 1991 року
Олександр Дмитрович Бойко


Великий науковий проект
На початку 90-х рокiв ХХ ст. сталася подiя, що кардинально змiнила хiд свiтовоi iсторii – розпався Радянський Союз i на полiтичнiй картi свiту з’явилася низка нових самостiйних держав, однiею з яких й була Украiна. Якi подii передували цьому розпаду, яку роль зiграли «перебудова», «гласнiсть» та «демократiзацiя», якими були першi кроки нацiонального вiдродження, як ставала на ноги народна опозицiя комунiстичнiй владi та яким був шлях утвердження державного суверенiтету, що став каталiзатором розвалу СРСР? Розповiдь зупиняеться напередоднi серпневого путчу 1991 року…

Ця книга не тiльки для iсторикiв, полiтикiв чи журналiстiв, вона адресована усiм читачам, якi бажають зрозумiти як i чому виникла на полiтичнiй картi свiту Незалежна украiнська держава, дiзнатися, що реально вiдбувалось за лаштунками динамiчних та драматичних подiй 1985–1991 рокiв.





Олександр Дмитрович Бойко

30 рокiв незалежностi Украiни. Том 1



© О. Д. Бойко, 2021

© Д. Б. Яневський, вступне слово, 2021

© Фотографii з приватного архiву Д. Б. Яневського та Марти Коломиець-Яневськоi

© М. С. Мендор, художне оформленння, 2021

© Видавництво Фолiо – марка серii, 2021




IN MEMORIAM

Марта Коломиець-Яневська (1959–2020)


Марта Коломиець-Яневська, журналiст, громадська дiячка. Народилася в родинi емiгрантiв в Чикаго (Іллiнойс, США). Вищу освiту здобула в Іллiнойському унiверситетi та Унiверситетi Урбана-Шампейн. З 1985 р. постiйно вiдвiдувала Украiну з харитативними мiсiями матерiальноi та iнформацiйноi допомоги дисидентам. 1987 р. записала перше iнтерв’ю з В’ячеславом Чорноволом та Михайлом Горинем (т. зв. «Інтерв’ю з-пiд поли»). Була затримана спiвробiтниками КДБ, iнтерв’ю конфiсковане, Марта була депортована за звинуваченням у шпигунськiй дiяльностi. На початку 1991 р. була першою американською журналiсткою, акредитованою в МЗС УРСР, вiдкрила Киiвське бюро найстаршого украiнського англомовного видання The Ukrainian Weekly, одночасно була кореспондентом Associated Press та Newsweek по Украiнi. в 1996–1999 рр. – прес-секретар Агенцii США з мiжнародного розвитку (USAID), з 1999 керiвник низки просвiтницьких органiзацiй та проектiв: Украiнськоi освiтньоi програми ринкових реформ, «Партнерство за прозоре суспiльство», «Партнерство громад», украiнського офiсу Нацiонального Демократичного iнституту США (NDI), Украiнськоi католицькоi освiтньоi фундацii, Украiнського жiночого фонду, фонду «Приятелi дiтей» та iн. З 2013 р. – керiвник програми академiчних обмiнiв iм. сенатора Фулбрайта.













Заслужений журналiст Украiни, кавалерка ордену «За заслуги».




Вступне слово


В лютому 1991 р. до Киева прилетiла американська журналiстка Марта Коломиець (1959–2020), кореспондент однiеi з найстарших украiномовних газет «Свобода» (безперервно виходить з 1893 р.) та The Ukrainian Weekly. Саме тодi вона вiдкрила перше офiцiйне американське, взагалi перше iноземне пресове бюро в столицi УРСР. Омрiяна поколiннями незалежна Украiна стала ii рiдною домiвкою на десятилiття.

Квартира 33 в домi по вул. Архiтектора Городецького на довгi роки перетворилась на центр тяжiння нечисленних тодi украiнських та закордонних журналiстiв, науковцiв полiтикiв, громадських дiячiв рiзних краiн – УРСР, США, Канади, Польщi, Великоi Британii, Бельгii, Францii, Швейцарii.

Всi вони жили всерединi сучасноi iм iсторii. За влучним висловом вiдомоi в Украiнi медiйноi персони, Миколи Вересня, всi вони були спостерiгачами, лiтописцями та ще й акторами в нескiнченному блокбастерi про повернення Украiни до самоi себе. Значить, насамперед, до гiдностi, свободи та неймовiрного за глибиною культурного розмаiття.

Книга О. Бойка, яку Ви тримаете в руках – частина великого медiйного проекту, який ми обдумували декiлька рокiв. Задовго до 2014 Марта, ми, багато iнших чесних журналiстiв та громадських дiячiв вiдчули, побачили, зрозумiли: у сучасному iнформацiйному свiтi фейкiв та дезiнформацii та «зручноi правди» переважнiй бiльшостi складно розiбратися у тому, що вiдбуваеться у свiтi, в якому ми живемо, творимо, любимо, працюемо.








Зрозумiли i те, що наступним поколiнням, якi не були безпосереднiми свiдками того, що чули i бачили ми, буде важко зрозумiти, що насправдi вiдбулося у 1991 роцi, якою цiною далась незалежнiсть та, власне, що з нею робити? Адже для них, на вiдмiну вiд нас, поколiння «бейбiбумерiв» – свобода та незалежнiсть – природний стан.

Поколiння «Y» та «Z» сприймають незалежнiсть як данiсть. Іншого вони не знають. Не знають i не цiкавляться тими обставинами, якi передували незалежностi i яку цiну платили i платять украiнцi рiзних вiросповiдань та нацiональностей за право вiльно дихати, думати, говорити, писати, подорожувати.

Осмислення здобуття свободи кожним з нас справа нелегка, довга, марудна. Але iншого шляху немае: ти або раб, або гiдний громадянин вiльноi краiни.

Цим проектом ми привертаемо Вашу особисту увагу до iсторичних обставин, внаслiдок яких стала можливою наша незалежнiсть, намагаемося дати Вам в руки матерiали, якi, сподiваемося, допоможуть Вам краще побачити iсторичнi закономiрностi та «випадковостi» Акту проголошення незалежностi 24 серпня 1991 року, зрозумiти полiтичнi, економiчнi та iсторичнi чинники розпаду Радянського Союзу, що радикально змiнило геополiтичну ситуацiю на Євразiйському субконтинентi, спрямувало наше з вами життя в iнший напрямок, радикально вплинуло на долi десяткiв мiльйонiв людей.

Маемо надiю, що двi iншi частини цього проекту, а саме – мультимедiйний ресурс, збiрка документiв – хронологiчний покажчик подiй, вiдеоiнфографiчнi матерiали роликiв, документальний фiльм-розслiдування вiд «Вавилон’13» пiдтвердять Вам, нам всiм просту iстину: прогрес вiд регресу визначаеться обсягом iндивiдуальноi свободи та нерозривно пов’язаноi з нею вiдповiдальностi.

Вiдповiдальностi за себе. Вiдповiдальностi за свою родину. Вiдповiдальностi за своiх та «чужих» дiтей. Вiдповiдальностi за свое покликання. Вiдповiдальностi за свiй дiм. Значить, вiдповiдальностi за Украiну.

Саме так прожила свое життя Марта. Саме так прожили свое життя i вiддали його нам украiнськi Воiни на кордонi вiйни мiж Цивiлiзацiею i варварством.

Вiдкритим залишаеться питання, як проживе свое життя кожен з нас. Значить, Ви особисто.

Слава Украiнi!



Данило Яневський

Киiв-Чикаго-Киiв.

2006–2020 рр.




Передмова


Справжня особиста свобода неможлива без економiчноi безпеки i незалежностi.

    Франклiн Рузвельт

В своiй хатi своя правда i сила, i воля!

    Тарас Шевченко

Вiльнi i незалежнi держави неможливi без вiльних, поважаючих себе i самодостатнiх громадян.

    Вацлав Гавел

На початку 90-х рокiв ХХ ст. вiдбулась подiя, що кардинально змiнила хiд свiтовоi iсторii – розпався Радянський Союз i на полiтичнiй картi свiту з’явилися цiла низка нових самостiйних держав, однiею з яких була Украiна. Громадськiстю це явище було оцiнено вкрай неоднозначно. Однi вважали, що пiд впливом команди невдах-реформаторiв скоiлась катастрофа, насильницька руйнацiя дiездатноi, монолiтноi держави, стався крах стабiльностi та порушення балансу сил на мiжнароднiй аренi. Разом з тим, iншi були переконанi, що вiдбувся обумовлений самою логiкою iсторичного розвитку розвал iмперii, який не лише вивiльнив шлях для самостiйного поступального руху вперед колишнiм радянським республiкам, а й поклав край «холоднiй вiйнi» i фактично зняв з порядку денного проблему мiжнародного протистояння. Втiм, не зважаючи на, по сутi, полярнi оцiнки, обидвi сторони беззаперечно визнавали i визнають, що у 1991 р. вiдбулась подiя свiтового масштабу, яка суттево i на тривалий час пiдкорегувала не лише хiд свiтовоi iсторii, а й вектор ii розвитку. За цих обставин ретельне вивчення передумов, механiзму, динамiки, специфiки та наслiдкiв трансформацiйних процесiв доби перебудови набувае особливоi актуальностi i не абиякоi ваги та значення.

Взагалi «перебудова» – явище непересiчне i феноменальне, цiкаве як у теоретичному, так i у практичному планi, оскiльки в перiод здiйснення комплексу перебудовчих реформ 1985–1991 рокiв вiдбулися кардинальнi змiни та зрушення у суспiльно-полiтичному життi: по-перше, пiд впливом демократизацii та гласностi в надзвичайно короткий термiн вибухоподiбно радикально змiнилися суспiльна атмосфера та погляди громадськостi на владнi структури, суспiльнi вiдносини, мiсце i роль особи в iсторii, на iсторичний процес в цiлому; по-друге, жорстка, чiтко стратифiкована та централiзована командна система, що витримала сталiнськi репресii, потужнi удари Другоi свiтовоi вiйни, складнощi повоенноi вiдбудови, нестабiльнiсть перiоду хрущовськоi лiбералiзацii, брежневський застiй, не змогла пройти стадiю самореформування i порiвняно легко i фактично безкровно здала своi позицii; по-трете, виникли iсторичнi фактори та явища, якi не мали аналогiв у попереднi роки радянськоi доби – неформальнi органiзацii, масова органiзована народна опозицiя, релiгiйний ренесанс, органiзований робiтничий рух, поява представникiв опозицiйноi нацiональноi контрелiти у державних структурах рiзних рiвнiв, полiтичне студентське голодування тощо; по-четверте, суперечливе протiкання перебудовчих реформ в силу обставин дискредитувало та дестабiлiзувало союзнi органи управлiння, вивело з рiвноваги суспiльну свiдомiсть, а повернення iсторичноi правди пробудило нацiональнi почуття широких кiл громадськостi, що врештi-решт створило пiдгрунтя для того, щоб Украiна стала незалежною державою.

Актуальнiсть вивчення проблеми суспiльно-полiтичних трансформацiй в Украiнi 1985–1991 рокiв зумовлена цiлим комплексом чинникiв.

По-перше, оскiльки горбачовська перебудова була варiантом наздоганяючоi системноi суспiльноi модернiзацii, дослiдження ii змiсту, логiки та наслiдкiв становить собою значний iнтерес i у теоретичному аспектi, як спосiб збагачення досвiду самоудосконалення людськоi цивiлiзацii. У цьому планi особливо цiнним е вивчення специфiки радянськоi моделi реформування другоi половини 80-х рокiв— проведення трансформацiйних процесiв на базi соцiалiстичного способу виробництва, в умовах панування командноi системи, на величезнiй територii з широким спектром етнополiтичних, релiгiйних, культурних особливостей у рiзних регiонах.

По-друге, ретельний аналiз досвiду практичного керiвництва масштабними трансформацiйними процесами у суспiльствi доби перебудови (вивчення способiв та методiв корегування ходу реформування; факторiв ефективностi управлiнських рiшень; засобiв стимулювання здатностi полiтичних iнститутiв пристосовуватися до умов, що змiнюються; форм активiзацii та мобiлiзацii мас; причин помилкових дiй та рiшень тощо) дозволить врахувати його уроки у практицi сучасного державотворчого процесу.

По-трете, з’ясування основних тенденцiй суспiльно-полiтичного розвитку СРСР в цiлому та Украiни зокрема у другiй половинi 80-х – на початку 90-х рокiв необхiдне для розумiння природи та механiзму дii типового для перехiдних суспiльств комплексу конфлiктiв та протирiч, який у полiтологiчнiй лiтературi дiстав назву «кризового синдрому модернiзацii». Знання складових частин конфлiктного потенцiалу суспiльства, специфiки прояву та факторiв активiзацii на вiтчизняному грунтi дозволить шукати ефективнi форми та засоби впливу щодо його локалiзацii та лiквiдацii, а це особливо актуально як для Украiни так i для решти краiн, якi перебувають на перехiдному етапi свого розвитку.

По-четверте, значна частина суспiльних процесiв, явищ та полiтичних суб’ектiв доби перебудови нинi не зникла з iсторичноi сцени, тому ретельне вивчення витокiв, першооснов та специфiки цих факторiв суспiльного життя, врахування та використання набутоi в ходi дослiдження iнформацii е не лише важливою умовою та складовою частиною сучасного процесу розбудови держави в Украiнi, а й надiйним пiдгрунтям полiтичного прогнозування.

По-п’яте, недостатня розробка порушеноi теми в науковiй лiтературi, вiдсутнiсть комплексного, грунтовного та об’ективного дослiдження, присвяченого ii висвiтленню, не дали змоги створити цiлiсноi картини суспiльно-полiтичного розвитку Украiни в 1985–1991 рокiв; стали на завадi формуванню концепцii, яка б всебiчно тлумачила тогочаснi подii та явища, пояснювала природу та механiзм суспiльних змiн; зумовили наявнiсть суттевих прогалин у фактологiчному матерiалi.

Перерахованi фактори визначають важливiсть та актуальнiсть як у теоретичному, так i в практичному планi комплексного iсторико-полiтологiчного аналiзу трансформацiйних процесiв в Украiнi доби перебудови.

На нашу думку, вивчення рiзних аспектiв суспiльно-полiтичних трансформацiй в Украiнi у 1985–1991 рокiв своему розвитковi пройшло два етапи. Перший етап осмислення модернiзацiй них процесiв, що розпочинаеться наприкiнцi 80-х рокiв можна умовно назвати публiцистичним. В цей час у ходi бурхливого обговорення проблеми «бiлих плям iсторii» суспiльна думка, проектуючи досвiд та роки минулого на практику реформацiйного процесу, дедалi бiльше почала звертати увагу на нагальну необхiднiсть грунтовного аналiзу проблем сучасностi. За цих обставин робилися спроби осмислити хiд та першi результати реформ, iх вплив на суспiльство. Як правило, це були замiтки, статтi, брошури, бiльша частина яких з’являлася у центральних видавництвах та виданнях. Характерно, що навiть назви збiрникiв статей, у яких аналiзувалися суспiльнi процеси доби перебудови мали гостро публiцистичний характер – «Если по совести», «Обратного хода нет», «Постижение», «Драма оновления» тощо[1 - Див. Если по совести: Сборник статей. / Сост. В. Канунниковой. – М. 1988; Обратного хода нет: (Перестройка в народном хозяйстве: общие проблемы, практика, истоки) / Под общ. Ред. Г. Х. Попова. – М. 1989; Постижение: Социология. Социальная политика. Экономическая реформа / Ред-сост. Ф. М. Бородкин, Л. Я. Косалс, Р. В. Рывкина. – М. 1989; Исторический опыт и перестройка. – М. 1989; Нуйкин А. Идеалы или интересы? – М. 1990; Драма обновления / Сост. и общ. ред. М. И. Мелкумяна. – М. 1990 та iн.].

На жаль, першим спробам наближення до iстини були притаманнi поверховiсть, описовiсть, фрагментарнiсть, нерiдко – суб’ективiзм та вiдчутна полiтична заангажованiсть. Такий стан справ пояснюеться, очевидно, тим, що, з одного боку, значна частина викликаних реформами процесiв та явищ ще не виявила себе повною мiрою, а з iншого – абсолютна бiльшiсть авторiв цих робiт була включена у суспiльнi трансформацii i вiдiгравала в них не роль безпристрасного спостерiгача, а активного учасника. Невипадково вiдомi дослiдники iсторii радянськоi доби О. Волобуев та С. Кулешов, випускаючи у свiт в 1989 р. книгу, присвячену висвiтленню ходу перебудови через призму iсторичного досвiду, пiдкреслювали: «Ще раз повторюемо: перед читачем не монографiчне дослiдження, а публiцистичнi замiтки. Автори – не лiтописцi процесу перебудови, а його учасники»[2 - Волобуев О. В. Кулешов С. В. Очищение. История и перестройка. – М. 1989. – С. 7.].

З 1990 р. розпочинаеться науковий етап вивчення проблеми. По сутi класичною перехiдною (навiть за назвою) роботою можна вважати дослiдження А. Камiнського «На перехiдному етапi. «Гласнiсть», «перебудова» i «демократизацiя» на Украiнi»[3 - Камiнський А. На перехiдному етапi. «Гласнiсть», «перебудова» i «демократизацiя» на Украiнi. – Мюнхен, 199О.], яке органiчно поеднало гостру публiцистичнiсть та науковий аналiз. Автор, спираючись на матерiали офiцiйноi та опозицiйноi украiнськоi преси, радiоповiдомлення рiзних агентств свiту, на архiв Радiо «Свобода», зробив унiкальне дослiдження, що висвiтлювало проблеми гласностi, офiцiйноi культурноi полiтики, процесу зародження неформальних органiзацiй та становлення НРУ, пiднiмало питання розвитку релiгii, ходу та наслiдкiв виборчих кампанiй 1989 та 1990 рокiв цiй роботi А. Камiнський не лише зафiксував основну хронологiю суспiльно-полiтичних подiй в Украiнi доби перебудови i зробив спроби перших узагальнень, а й, по сутi, розставив вiхи для майбутнiх дослiдникiв, проакцентувавши основнi напрями вивчення актуальних та перспективних проблем.

Вагомим у процесi вивчення суспiльно-полiтичних процесiв доби перебудови е доробок О. Гараня. Спочатку ним було надруковано у 1991 р. довiдник «Украiна багатопартiйна. Програмнi документи нових партiй»[4 - Украiна багатопартiйна. Програмнi документи нових партiй. – К. 1991.] з великою аналiтичною вступною статтею, а невдовзi побачив свiт досить оригiнальний твiр «Убити дракона. З iсторii Руху та нових партiй Украiни»[5 - Гарань О. В. Убити дракона. З iсторii Руху та нових партiй Украiни. – К. 1993.], у якому автор на основi узагальнення вiддзеркалення суспiльних процесiв у офiцiйнiй та опозицiйнiй пресi, зробив спробу показати процес зародження та становлення Руху, висвiтлити його мiсце i роль у полiтичному життi суспiльства, позначити основнi тенденцii розвитку вiтчизняноi багатопартiйностi, застерегти колишнiх опозицiонерiв вiд полiтичного переродження та можливостi трансформацii нацiонал-демократичних сил у «синьо-жовтих» бiльшовикiв.

Наступним помiтним кроком у вивченнi суспiльно-полiтичних процесiв в Украiнi доби перебудови стала низка праць В. Литвина: «Полiтична арена Украiни: Дiйовi особи та виконавцi», «Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука»[6 - Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К. 1997.]. Основний акцент у цих роботах зроблено на вивченнi процесу формування та становлення сучасноi нацiональноi елiти. В центрi викладу, як правило, знаходиться постать секретаря ЦК КПУ, а потiм першого Президента Украiни Л. Кравчука. Втiм, такий пiдхiд не звужуе горизонти дослiдження i не зменшуе його значення, оскiльки В. Литвин, по-перше, показуе своiх персонажiв та iх дiяльнiсть на широкому iсторичному тлi, у контекстi полiтичноi iсторii республiки; по-друге, постiйно намагаеться у ходi викладу не лише з’ясувати причини тих чи iнших вчинкiв окремих полiтичних осiб, а й проаналiзувати домiнуючi тенденцii суспiльного розвитку; по-трете, дослiдження спираеться на солiдну джерельну базу, левову частку якоi складають архiвнi матерiали, що ранiше не публiкувалися. У подальшому в узагальнюючих працях В. Литвина окремi сюжети перебудовчих процесiв в Украiнi подаються в контекстi висвiтлення та аналiзу досвiду i проблем сучасного етапу державотворення.

Окремi важливi сюжети полiтичноi iсторii Украiни 1985–1991 рокiв знайшли свое вiдображення у працях вiтчизняних iсторикiв та полiтологiв. Зокрема, питання зародження багатопартiйностi в Украiнi одразу потрапила в епiцентр уваги науковцiв. Своею аналiтичнiстю та аргументованiстю у висвiтленнi рiзних аспектiв становлення вiтчизняного багатопартiйного спектру видiляються роботи А. Бiлоуса, М. Томенка, О. Гараня, В. Литвина, А. Слюсаренка, О. Майбороди[7 - Слюсаренко А., Томенко М. Новi полiтичнi партii Украiни: Довiдник. – К. 1990; Слюсаренко А., Томенко М. Спроба класифiкацii полiтичних партiй Украiни // Полiтологiчнi читання. – 1992. – № 1. – С. 102–109; В. Литвин. Про сучаснi украiнськi партii, iхнiх прихильникiв та лiдерiв // Там же. – С. 62—101; Гарань О. Багатопартiйнiсть на Украiнi: формування, проблеми, перспективи / Украiна багатопартiйна. Програмнi документи нових партiй. – К. 1991 р. Бiлоус А. Полiтичнi об’еднання Украiни. – К. 1993; Гарань О. В. З iсторii формування полiтичного спектра Украiни (лiто 1988 – лiто 1991 р) / Украiна ХХ ст. Проблеми нацiонального вiдродження: Збiрник наукових праць, – К. 1993; Майборода О. М. Про пiдходи до розв’язання нацiонального питання в Украiнi за умов багатопартiйностi // Там же. – С. 146–163; Украiнськi лiвi: мiж ленiнiзмом i соцiал-демократiею / За ред. О. Гараня, О. Майбороди. – К. 2000.]. Неодноразово предметом дослiдження ставала проблема виникнення Руху[8 - Луканов Ю. Куди пiде рухiвський «тризуб» // Сучаснiсть. – 1992. – № 5. – С. 100–107; Чорновiл В. М. Народний рух Украiни (короткий соцiально-полiтичний довiдник) // Народний рух Украiни: мiсце в iсторii та полiтицi. – К. 1994; Ковтун В. Г. Історiя Народного Руху Украiни. – К. 1995.]. На нашу думку, найбiльш вдало крiм О. Гараня висвiтлення мiсця i ролi НРУ у полiтичному життi республiки вдалося зробити Г. Гончаруку, який використавши архiви рухiвських структур, зумiв дати доволi об’ективну картину iсторii формування НРУ та критично оцiнити його лiдерiв. Ця робота вiдрiзняеться органiчним поеднанням науковостi та публiцистичностi[9 - Гончарук Г. Народний Рух Украiни. Історiя. – Одеса, 1997.].

Заслуговуе на увагу завдяки введенню в обiг нових архiвних документiв та iнших джерел науковий доробок А. Русначенка, предметом уваги якого спочатку стало зародження та становлення незалежного робiтничого руху в Украiнi («Пробудження. Робiтничий рух на Украiнi1989–1993 рокiв»), а невдовзi розгортання нацiонально-визвольного руху у республiцi у другiй половинi ХХ ст. («Нацiонально-визвольний рух в Украiнi: середина 1950-х – початок 1990 рокiв»)[10 - Русначенко А. М. Пробудження. Робiтничий рух на Украiнi 1989–1993 рр. – К. 1995; Русначенко А. М. Нацiонально-визвольний рух в Украiнi: середина 1950-х – початок 1990 рр. – К. 1998.].

Значний iнтерес представляють роботи М. Михальченка, В. Андрущенка, В. Чемериса, у яких робляться спроби проаналiзувати питання полiтичного лiдерства та обставин формування сучасноi нацiональноi елiти у добу перебудови[11 - Чемерис В. Президент. – К. 1994; Михальченко М. Андрущенко В. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. – К. 1996.]. Активiзуеться дослiдження проблем розвитку органiзованого молодiжного руху в Украiнi наприкiнцi 80-х рокiв. У роботах О. Корнiевського, В. Якушика, В. Кулiка, Т. Голобуцькоi, О. Голобуцького на основi переважно опублiкованих джерел аналiзуються причини виникнення, основнi етапи та механiзм формування молодiжних органiзацiй[12 - Корнiевський О. Яку шик В. Молодiжний рух та полiтичнi об’еднання в сучаснiй Украiнi. – К. 1997; Кулiк В. Голобуцька Т. Голобуцький О. Молода Украiна: сучасний органiзований молодiжний рух та неформальна iнiцiатива: Дослiдження. – К. 2000.]. Вагомим внеском у розширення джерельноi бази вивчення цiеi проблеми е публiкацiя О. Донiем та О. Синельниковим збiрки документiв, що висвiтлюють iсторiю Украiнськоi студентськоi спiлки у 1989–1999 роках[13 - Донiй О. Синельников О. Історiя УСС мовою документiв i фактiв (1989–1999). – К. 1999.].

Неодноразово проблема полiтичного розвитку Украiни у добу перебудови висвiтлювалася у загальних працях з вiтчизняноi iсторii[14 - Грабовський С. Ставроянi С. Шкляр Л. Нариси з iсторii украiнського державотворення. – К. 1995; Історiя Украiни: нове бачення. У двох томах. – К. 1996; Історiя Украiни / Пiд ред. В. А. Смолiя. – К. 1997.]. На нашу думку, найбiльш повно та послiдовно це вдалося зробити Ю. Алексееву, С. Кульчицькому та А. Слюсаренку в iхнiй працi «Украiна на зламi iсторичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рокiв)»[15 - Алексеев Ю. М. Кульчицький С. В. Слюсаренко А. Г. Украiна на зламi iсторичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рр… – К. 2000.]. Загальнi аспекти суспiльно-полiтичних трансформацiй в Украiнi часiв горбачовських реформ через призму полiтологii розглядали В. Горбатенко, В. Даниленко, В. Журавський, В. Кремiнь, М. Михальченко, Ф. Рудич, Д. Табачник, В. Танчер, В. Ткаченко та iн.[16 - Кремень В. Г. Табачник Д. В. Ткаченко В. М. Украiна: альтернативи поступу (критика iсторичного досвiду). – К. 1996; Кремень В. Ткаченко В. Украiна: шлях до себе. Проблеми суспiльноi трансформацii. – К. 1998; Полiтичнi структури та процеси в сучаснiй Украiнi / Пiд. ред. Ф. М. Рудича. – К. 1995; Журавський В. С. Украiна полiтична: переступити через прiрву. – К. 1995; Михальченко М. І. Журавський В. С. Танчер В. В. Соцiально-полiтична трансформацiя Украiни: реальнiсть, мiфологеми, проблеми вибору. – К. 1997; Горбатенко В. Стратегiя модернiзацii суспiльства: Украiна i свiт на зламi тисячолiть. – К. 1999; Даниленко В. М. Украiна в 1985–1991 рр. остання глава радянськоi iсторii. – К. Інститут iсторii Украiни НАН Украiни, 2018.].

Окремi сюжети процесу розгортання суспiльно-полiтичних трансформацiй в Украiнi доби перебудови (зокрема, характернi риси та специфiка модернiзацiйних процесiв; динамiка розвитку суспiльноi свiдомостi пiд впливом демократизацii та гласностi; розбудова неформальних органiзацiй; формування опозицii; мiсце i роль нашоi республiки у процесi розпаду СРСР тощо), знайшли висвiтлення в узагальнюючих працях захiдних дослiдникiв – Д. Боффа, Н. Верта, А. Жуковського, Т. Кузьо, М. Маля, Д. Марпла, С. Плохiя, Р. Сольчаника, О. Субтельного, Е. Уiлсона, Г. Харта, Д. Хоскiнга та iн.

Проблема модернiзацii суспiльства та специфiки ii реалiзацii у Радянському Союзi знаходиться в центрi уваги росiйських полiтологiв та iсторикiв, серед яких варто видiлити працi О. Барсенкова, В. Барулiна, Н. Беляевоi, В. Васильева, Ю. Власова, О. Волобуева, А. Данилова, В. Журавльова, Л. Іонiна, С. Кара-Мурзи, С. Кордонського, О. Криштановськоi, С. Кулешова, С. Кургиняна, Д. Маслова, В. Мау, А. Мiграняна, А. Нещадiна, Р. Пiхоi, В. Согрiна, І. Фроянова, В. Хороса, М. Чешкова, А. Шубiна та iн.

Разом з тим, ще донинi вагома значимiсть та актуальнiсть вивчення проблеми суспiльно-полiтичних трансформацiй другоi половини 80-х рокiв ХХ ст. для перспектив сучасного вiтчизняного державотворення рiзко контрастують зi ступенем ii наукового висвiтлення та дослiдження. Об’ективно характеризуючи дiйсний стан речей у вiтчизнянiй iсторiографii, автори колективноi узагальнюючоi працi «Новiтня iсторiя Украiни (1900–2000)», що побачила свiт у 2000 р. з прикрiстю зазначають: «Перiод 1985–1991 рокiв в украiнськiй iсторii ще не проаналiзовано належним чином… Дослiдженням цього цiкавого, насиченого рiзноманiтними i навiть сенсацiйними подiями перiоду займаеться обмежене коло науковцiв»[17 - Новiтня iсторiя Украiни (1900–2000): Пiдручник / А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусев, В. П. Дрожжин та iн. – К. 2000. – С. 537.]. Значною мiрою ця теза актуальна i нинi.

На завадi глибокому комплексному аналiзу суспiльно-полiтичних трансформацiй доби перебудови, об’ективному та всебiчному висвiтленню проблеми, на жаль, стала цiла низка факторiв та обставин – тривала вiдсутнiсть доступу до архiвних матерiалiв кiнця 80-х рокiв ХХ ст., переключення пiсля грудня 1991 р. абсолютноi бiльшостi дослiдникiв, якi займались новiтньою iсторiею Украiни, на вивчення проблем практичного державотворення; збереження залишкiв тоталiтаризму в iсторичнiй свiдомостi; методологiчна слабкiсть сучасноi iсторичноi та полiтологiчноi науки; значно сильнiший, нiж в iнших науках, елемент суб’ективiзму; деформуючий тиск полiтики на формування iсторичних та полiтологiчних знань тощо.

Неоднозначно на процесi дослiдження суспiльно-полiтичних трансформацiй1985—1991 рокiв вiдбиваеться i те, що значна кiлькiсть полiтичних дiячiв та громадських об’еднань, якi заявили про себе у добу перебудови, е й досi активними суб’ектами полiтичного життя. Такий стан справ, з одного боку, позитивно впливае на поповнення джерельноi бази вивчення iсторii Украiни цього перiоду, оскiльки спонукае колишнiх учасникiв полiтичних баталiй другоi половини 80-х рокiв ХХ ст. до публiкацii документiв, спогадiв, зауважень, оцiнок (та переоцiнок) iсторичних фактiв та явищ, ретроспективних оглядiв, якi, за будь-яких обставин, зберiгають свою цiннiсть. Разом з тим, з iншого боку, оскiльки полiтичнi дiячi та структури, що вийшли з доби перебудови, вiдiграють помiтну роль у сучасному полiтикумi i нерiдко конфлiктують та суперничають мiж собою у боротьбi за владу, будь-яка оцiнка минулого сприймаеться насторожено, оскiльки ними самими та iхнiми противниками, як правило, проектуеться у майбутне i розглядаеться виключно як фактор, що зменшуе або ж збiльшуе шанси розширення сфери впливу i може бути використаним у полiтичнiй боротьбi.

За цих обставин виникае парадоксальна ситуацiя, у якiй по сутi будь-яке оцiночне твердження науковця, що виходить за межi невизначеностi, буде сприйматися протидiючими полiтичними силами як кон’юнктурне: або як дискредитацiя, або ж як панегiрик тiй чи iншiй особi чи полiтичному угрупованню. Очевидно, комплекс названих факторiв зiграв не останню роль у тому, що кiлькiсть дослiдникiв та корпус науковоi лiтератури, присвячений добi перебудови в Украiнi, значно вiдстають вiд цiлого сонму науковцiв та наукових праць з проблем, скажiмо, дiяльностi Центральноi Ради, чи визвольних змагань Б. Хмельницького, хоча доленоснiсть суспiльних змiн та зрушень перiоду 1985–1991 рокiв, на нашу думку, нiчим не поступаеться перiодам 1917–1921 чи 1648–1657 рокiв. У результатi поза увагою дослiдникiв залишилася цiла низка суспiльно-значимих сюжетiв, що не отримали належного системного висвiтлення. Зокрема, це стосуеться зародження, становлення та формування всього спектру неформальних органiзацiй; суспiльно-полiтичних настроiв та громадського руху в регiонах; дiяльностi мiсцевих рад; специфiки формування нацiональноi народноi опозицii; джерел та етапiв становлення контрелiти; релiгiйного ренесансу; кризи в КПУ; мiсця i ролi рiзних полiтичних сил у серпневих подiях 1991 р. тощо. Аналiз наявноi науковоi лiтератури дозволяе дiйти висновку, що у вiтчизнянiй iсторiографii фактично немае жодноi науковоi працi, яка б давала комплексний аналiз динамiки та наслiдкiв суспiльно-полiтичних змiн в Украiнi у 1985–1991 роках. З огляду на це вважаемо доцiльним та необхiдним заповнити цю прогалину у вiдтвореннi науковоi картини, що вiддзеркалюе iсторичний розвиток нашоi республiки у другiй половинi 80-х рокiв ХХ ст.

Це дослiдження мае на метi вивчити i проаналiзувати досвiд та уроки суспiльно-полiтичних трансформацiй в Украiнi у добу перебудови. У вiдповiдностi з цiею метою, автор ставить перед собою такi завдання:

? охарактеризувати причини, суть, характернi риси та особливостi феномену перебудови;

? оцiнити мiсце i роль гласностi та демократизацii у контекстi суспiльно-полiтичних перетворень;

? проаналiзувати тенденцii розвитку основних напрямкiв нацiонального вiдродження;

? розкрити ключовi моменти процесу зародження та становлення народноi опозицii;

? з’ясувати динамiку, основнi форми та особливостi протистояння офiцiйноi влади та опозицii;

? вiдобразити хiд та наслiдки трансформацiйних змiн у владних структурах;

? виявити та проаналiзувати новi тенденцii у розвитку громадськоi думки та суспiльноi свiдомостi;

? визначити специфiку, характернi риси та проблеми початкового етапу формування багатопартiйноi системи;

? узагальнити досвiд спроби здiйснення системноi модернiзацii суспiльства.



Джерельна база роботи органiчно включае рiзноманiтнi опублiкованi матерiали (стенографiчнi звiти та матерiали з’iздiв, пленумiв ЦК КПУ, ЦК КПРС, сесiй та з’iздiв Верховноi Ради УРСР, Верховноi Ради СРСР, статистичнi збiрники та довiдники, збiрники документiв, мемуари тощо) та архiвнi документи. Характерною рисою дослiдження е те, що саме архiвнi документи громадських об’еднань Украiни – Центрального державного архiву громадських об’еднань Украiни (ЦДАГОУ), – абсолютна бiльшiсть з яких вперше вводиться до наукового обiгу, складають його джерельну основу. За тематичною та видовою ознаками iх умовно можна подiлити на:

1. Документи партiйних структур КПРС та КПУ – директивнi (постанови Полiтбюро та Секретарiату ЦК КПУ, матерiали до виступiв та орiентировки, пiдготовленi iдеологiчним вiддiлом ЦК КПУ, записки та резолюцii партiйних лiдерiв); аналiтичнi (довiдки-прогнози про розвиток суспiльно-полiтичних процесiв у республiцi, матерiали соцiологiчних дослiджень громадськоi думки, доповiднi записки контрольноi групи КПК при ЦК КПРС); iнформацiйнi (доповiднi записки та iнформацii про хiд виконання постанов обкомiв партii в ЦК КПУ та ЦК КПУ в ЦК КПРС, про оперативну ситуацiю в республiцi, стенограми засiдань Полiтбюро ЦК КПУ).

2. Матерiали державних органiв та наукових установ (доповiднi записки та iнформацii керiвникiв державних структур – Верховноi Ради УРСР, КДБ УРСР, прокуратури, мiнiстерств та вiдомств, мiсцевих виконкомiв тощо; iнформацii та довiдки наукових установ республiки).

3. Листи та заяви трудящих та полiтичних дiячiв на адресу ЦК КПУ та ЦК КПРС.

4. Матерiали некомунiстичних громадсько-полiтичних об’еднань (заяви, декларацii, листи та телеграми опозицiйних органiзацiй та структур, протоколи засiдань опозицiйних партiй, резолюцii мiтингiв, стенограми мiтингiв та прес-конференцiй, тексти виступiв представникiв опозицii пiд час антирежимних акцiй).

Ведучи мову про джерела, варто зробити декiлька акцентiв. Слова «дослiдження» i «розслiдування» мають один корiнь – «слiд». І мене завжди дивував один парадокс: чому розслiдування по гарячих слiдах – це норма i круто, а наукове дослiдження… воно найчастiше починаеться, коли помирають усi свiдки (або хоча б бiльшiсть)… коли(чомусь?) зникають чи знищуються важливi документи та докази… а вже тодi… нарештi щось починае вивчатися та аналiзуватися, тому що «Велике бачиться на вiдстанi…» Чого тут бiльше? Боязнi дiючоi (на той час) влади, «щоб не зашкодили ii стратегiчному курсу»? Чи небажання iсторика брати на себе хоча дуже умовну, але все ж роль слiдчого/суддi при живих свiдках i зацiкавленiй у певних результатах владi? Приемно, що усна iсторiя в останнiй час кардинально змiнила ситуацiю. Зараз е дивовижна i унiкальна можливiсть не лише уточнити у живих свiдкiв елементи та подробицi якихось процесiв та явищ, а й задокументувати цi деталi. Прикладiв може бути дуже багато, але найяскравiший – це проект «Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991»[18 - Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991 – https://oralhistory.org.ua/category/interview-ua/].

Цi рiзноманiтнi за жанром та характером iнформацii джерела, значна частина яких висвiтлюе суспiльно-полiтичнi процеси в рiзних регiонах республiки, на нашу думку, дозволяють подолати серйозну ваду попереднiх дослiджень – «киевоцентризм» (тобто надання виключного прiоритету висвiтленню подiй у столицi), на яку неодноразово вказували науковцi[19 - Див. Гарань О. В. Убити дракона. З iсторii Руху та нових партiй Украiни. – К. 1993. – С. 8; Русначенко А. М. Нацiонально-визвольний рух в Украiнi: середина 1950-х – початок 1990 рр. – К. 1998. – С. 19.].

Врештi-решт, без належноi вiдповiдi ще й донинi залишаеться цiла низка питань, якi ведуть свiй родовiд з парадоксального, суперечливого, але такого доленосного перiоду у життi СРСР у цiлому та Украiни, зокрема.

У чому полягае глибинна суть «перебудови»? Це невдала спроба модернiзацii навздогiн чи помилка (зрада?) керiвництва держави? Якi реальнi причини Чорнобильськоi катастрофи? Чому зазнала краху Комунiстична партiя, яка майже сiмдесят рокiв мiцно тримала владу? Як вдалось домовитися органiзаторам Руху, якi мали рiзнi погляди, про об’еднання? Чому лiдери союзних республiк не знайшли спiльноi мови стосовно моделi оновленого Союзу? Чому не вдався серпневий путч? Чому приватизацiю називають «наша дивна революцiя»? Чим пояснити, що у березнi 1991 р. населення Украiни пiдтримало iдею «оновленого Союзу», а у груднi цього ж року активно i переконливо проголосувало за державну незалежнiсть Украiни? Пiдписання Бiловезькоi угоди було спонтанним чи спланованим? Чи справдi «слов’янська трiйка» розпустила/розвалила СРСР? Чи мали юридичне право лiдери Украiни, Бiлорусi та Росii прийняти рiшення про припинення iснування Радянського Союзу, як «суб’екта мiжнародного права та геополiтичноi реальностi»? Що сталося з Радянським Союзом? Розпад, розвал чи передiл? І врештi-решт Украiна стала незалежною закономiрно чи випадково?

Питання… питання… питання…

Таемницi… таемницi… таемницi…

Автор, свiдомо уникаючи однобiчних та необгрунтованих тверджень, безумовно не претендуе на вичерпнiсть i всебiчнiсть висвiтлення проблеми, але щиро сподiваеться, що його скромний доробок дозволить науковцям бодай частково заповнити «бiлi плями» новiтньоi iсторii Украiни, розкрие новi аспекти вiдомих сюжетiв, надасть iмпульсу процесу вивчення полiтичноi iсторii доби перебудови; дасть змогу дiючим полiтикам, зрозумiвши уроки досвiду попередникiв, уникнути прикрих помилок, обгрунтованiше та оптимальнiше визначити тактику i стратегiю сучасних суспiльно-полiтичних трансформацiй; допоможе пересiчному жителю республiки не лише певною мiрою зрозумiти основнi тенденцii нинiшнього полiтичного процесу, а й усвiдомити свое мiсце i роль у суспiльно-полiтичному життi краiни, пiднятися до розумiння того, що вiн е громадянином Украiни.




Роздiл І

«Революцiя згори»: поглиблення суспiльно-полiтичноi кризи та спроби ii подолання (квiтень1985 – лiто 1988 рокiв)





1. «Перебудова»: що це було?


Найнебезпечнiшiй момент для поганого режиму – коли вiн починае реформуватися.

    Алексiс Токвiль

Реформа – це щось невизначене, що необхiдно зробити, нiкому невiдомо, яким чином, невiдомо коли, i яке нiхто не знае, чим завершиться.

    Т. М. Рид

Який дурень придумав оце слово «перебудова»?.

    В. Щербицький

На початку 80-х рокiв дедалi помiтнiшими ставали симптоми та прояви суспiльно-полiтичноi кризи в СРСР, що надзвичайного гостро ставило питання про необхiднiсть реформ у всiх сферах суспiльного життя. Поява на полiтичному олiмпi М. Горбачова, який пiсля смертi К. Черненка обiйняв посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, зародила в масах iлюзорну надiю на реальнiсть позитивних зрушень у краiнi. Характерними рисами iмiджу нового партiйного лiдера були пiдкреслена демократичнiсть, енергiйнiсть, рiшучiсть, бажання i готовнiсть iти на радикальнi суспiльнi змiни, що вигiдно контрастувало з iнертнiстю та консерватизмом бiльшостi його попередникiв. Розпочатий пiд керiвництвом Горбачова процес оновлення одержав назву «перебудова».

Якже з’явився термiн «перебудова»? За свiдченням екс-голови Верховноi Ради СРСР Анатолiя Лук’янова, його авторство належить Ю. Андропову, який планував здiйснити суспiльнi змiни у СРСР шляхом Китаю. На думку публiциста Отто Лациса, автором термiну «перебудова» мiг бути академiк Абел Аганбегян, який писав тексти для виступiв М. Горбачова[20 - Горбачев, Михаил. Первый и последний президент Советского Союза. – https://lenta. ru/lib/14161628/full. htm; Ольга Вандышева, Лариса Кафтан. Чё же мы такое наперестроили? 20 лет назад Генеральным секретарем ЦК КПСС стал Михаил Горбачев. – Комсомольская правда, 11. 03. 2005]. Втiм, авторство авторством, а суть е суттю. У рiк 20-рiччя перебудови журнал «Огоньок», дав дуже красномовну вiдповiдь на те, що е сенсом i змiстом «перебудови»: «Цей термiн не мае перекладу на iншi мови, та й в росiйськiй його точний змiст не зовсiм ясний. «Перебудова» – це не модернiзацiя, не реконструкцiя, не реформування, не перетворення, а одночасно i те, i друге, i трете, причому проводиться незрозумiло яким чином»[21 - Ноу-хау Горбачева. – Огонек, 14. 03. 2005]. Суть i змiст поняття «перебудова» за час реалiзацii реформ перетерпiли таку складну трансформацiю, що навiть у радянсько-французькому полiтологiчному словнику нового мислення, який побачив свiт у 1989 р. зазначаеться: «…серед усiх найбiльш поширених сьогоднi слiв у свiтi немае, можливо, нi одного iншого з такою невизначеною суттю, з таким же розпливчатим змiстом, як «перебудова»[22 - Опыт словаря нового мышления. – М. 1989. – С. 481.].






М. Горбачов






Анатолiй Лук’янов. Фото: duma. gov. ru






Ю. Андропов



Для розумiння феномена перебудови необхiдно чiтко видiлити та усвiдомити головнi передумови ii виникнення. Варто пiдкреслити, що цей процес був глибоко закономiрним, а не випадковим: спрацював цiлий комплекс факторiв, якi зробили цю масштабну трансформацiю суспiльства необхiдною i можливою. Перша група факторiв (симптоми системноi кризи) пiдштовхувала до радикальних змiн у суспiльствi, а друга – робила можливими цi змiни, створювала сприятливий грунт та атмосферу для суспiльних трансформацiй.

Якi ж фактори робили необхiдним початок перебудови у 1985 роцi?

Мiжнародна сфера:

? реальна загроза стадiального вiдставання: у той час, як свiт вже вступав, у постiндустрiальну стадiю розвитку, СРСР ще не пройшов iндустрiальноi;

? загострення мiжблокового протистояння; ескалацiя гонки озброень, що пiдривала економiку та посилювала соцiальну напругу у державi;

? участь СРСР у безперспективнiй вiйнi в Афганiстанi, яка вела до мiжнародноi iзоляцii Радянського Союзу, значних матерiальних, демографiчних та моральних втрат.

Полiтична сфера:

? пiдмiна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження iхньоi реальноi влади, що зумовлювали прогресуюче вiдчуження народу вiд владних структур, формування психологiчного клiмату колективноi пасивностi, утриманства, абсолютного прiоритету державних iнтересiв перед особистими;

? iгнорування принципу розподiлу влад, яке мало наслiдком невиправдану концентрацiю влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад;

? узурпацiя значноi частини законодавчих функцiй виконавчою владою, яка не дозволила створити у владних структурах системи взаемних стримувань та противаг, що мала гарантувати та забезпечити незалежнiсть кожноi з гiлок влади вiд iнших, iх взаемний контроль, а також пiдконтрольнiсть iх народу, суспiльству;

? максимальне обмеження самостiйностi суспiльних органiзацiй, iх фактичне одержавлення, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспiльства;

? обмеження гласностi та iнформованостi суспiльства, яке не давало змоги громадянам об’ективно оцiнити розвиток суспiльних процесiв, здiйснювати конструктивний дiалог з владою, гальмувало гармонiйне формування полiтичноi свiдомостi;

? змiцнення полiтичного монополiзму КПРС, що, незважаючи на збiльшення розриву мiж партiею та народом, фактичний застiй партiйноi теоретичноi думки, зростання у партii вiдсотка осiб лiтнього вiку та iншi негативнi тенденцii, посилювало у суспiльствi недовiру до влади, потяг до подвiйних стандартiв та подвiйноi моралi.

Соцiально-економiчна сфера:

? затухаючий економiчний розвиток, падiння основних економiчних показникiв, що мало наслiдком прогресуючу втрату економiчних позицiй СРСР на мiжнароднiй аренi, хронiчне вiдставання вiд провiдних капiталiстичних краiн за принциповими економiчними показниками та серйозне загострення соцiально-економiчних проблем всерединi держави (уповiльнення темпiв зростання реальних доходiв населення; загострення житловоi проблеми; падiння рiвня охорони здоров’я тощо);

? розростання бюрократичного апарату, яке вело до посилення вiдомчоi роз’еднаностi та збiльшення ступеня витратностi виробництва;

? посилення деформацiй структури розташування продуктивних сил, яке зумовлювало ускладнення процесу економiчного управлiння, погiршення екологiчноi ситуацii та певне загострення протирiч мiж регiонами;

? зростаюче домiнування «зрiвнялiвки» в оплатi працi, що вело до катастрофiчноi втрати трудящими масами стимулу до працi;

? поглиблення кризи органiзацii працi, яке мало наслiдком необгрунтованi фiнансовi витрати, розбазарювання сировини, нерацiональне використання робочоi сили тощо;

? катастрофiчне старiння основних виробничих фондiв, що зумовлювало консервацiю рутинного технологiчного рiвня, а вiдтак низький рiвень продуктивностi працi, погiршення якостi та конкуренто здатностi вiтчизняноi продукцii на свiтових ринках;

? загострення екологiчних проблем, яке призвело до рiзкого зростання техногенного навантаження на природу та посилення негативних процесiв у демографiчнiй сферi;

? спрощений пiдхiд до вирiшення нацiонального питання, який накопичував критичну масу мiжетнiчних протирiч;

? ускладнення демографiчноi ситуацii, що знаходило свiй вияв у процесах депопуляцii (зниженнi природного приросту), старiннi населення, деформованiй структурi зайнятостi робочоi сили, прогресуючому падiннi вiдсотку сiльського населення у демографiчнiй структурi тощо.



Духовна сфера:

? встановлення iдеологiчного диктату у гуманiтарнiй сферi, який деформував духовний розвиток суспiльства, обмежував радянському народу доступ до всього масиву надбань свiтовоi культури, стримував його поступальний повноцiнний культурний розвиток;

? блокування розвитку релiгii, яке було суттевим порушенням прав людини, визнаних усiею свiтовою спiльнотою;

? посилення процесу русифiкацii, що гальмувало розвиток мов народiв СРСР, а вiдтак суттево стримувало поступ нацiональних культур та формування нацiональноi свiдомостi.

Якщо перерахованi процеси та явища свiдчили про нагальну необхiднiсть глибоких суспiльних змiн в СРСР у серединi 80-х рокiв, то цiлий комплекс факторiв у цей час робив таку трансформацiю можливою:

? мiжнародна розрядка 70-х рокiв, Гельсiнський процес надали iмпульсу бiльш тiсним та iнтенсивним мiждержавним контактам, започаткували обмiн iдеями, що виходили за рамки суто технiчноi iнформацii i ставили пiд сумнiв базовi засади комунiстичного будiвництва, чим суттево пiдривали iдейну монолiтнiсть радянського суспiльства;

? прихiд до влади у Радянському Союзi команди реформаторiв на чолi з М. Горбачовим давав потенцiальну можливiсть розпочати реформи «згори», не чекаючи остаточного визрiвання умов для цього процесу «знизу»;

? накопичення суспiльством у попереднiй перiод певного досвiду здiйснення реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигiна тощо) озброювало правлячу елiту навиками масштабного суспiльного реформування та застерiгало вiд можливих помилок;

? дисидентський рух, який концентрував та органiзовував опозицiйнi сили, зберiгав прогресивнi суспiльнi iдеали, був потенцiйним стрижнем широкоi народноi опозицii, яка в перспективi могла стати своерiдним гарантом незворотностi реформацiйного курсу, каталiзатором радикальних суспiльних змiн;






О. Косигiн. Фото: Yoichi Okamoto, LBJ Library



? наростання в краiнi невдоволення iснуючими порядками, моральна готовнiсть частини суспiльства до реформ свiдчили, що для глибоких, масштабних трансформацiй радянського суспiльства е значна соцiальна база.



Характеристика основних причин, умов та обставин початку перебудови створюе грунт для з’ясування сутi цього процесу. На жаль, серед iсторикiв, полiтологiв i полiтикiв немае единоi думки з цього питання. Широкий спектр оцiнок та визначень викликаний, очевидно, тим, що вченi вбачають у рiзних факторах та чинниках (вiд полiтичних до моральних) основний першопоштовх перебудовчих процесiв. На сьогоднiшнiй день при характеристицi сутi перебудови переважають такi оцiнки та пiдходи:

•  Наздоганяюча модернiзацiя системи, об’ективно обумовлена необхiднiстю переходу до сучасного iндустрiального суспiльства[23 - Нещадин А. Российское реформирование: общее и особенное // Власть-1997. – № 1. – С. 52–54.].

•  Захисна модернiзацiя як вiдповiдь на зовнiшнiй виклик[24 - Мигранян А. М. Россия в поисках идентичности (1985–1995). – М. 1997. – С. 192.].

•  Традицiйна реформа, що мала на метi «европеiзацiю» СРСР шляхом запозичення захiдних технологiй без запровадження (чи з декоративною iмiтацiею) захiдних громадських iнститутiв[25 - Грабовський С. Ставроянi С. Шкляр Л. Нариси з iсторii украiнського державотворення. – К. 1995. – С. 446–447; Грабовський С. Шкляр Л. Вiд колонii до незалежноi держави: початок шляху // Розбудова держави. – 1996. – № 2. – С. 11.]

•  Революцiя «згори», яка у ходi перебудови була зiм’ята революцiею «знизу»[26 - Кремiнь В. Ткаченко В. Украiна: шлях до себе. Проблеми суспiльноi трансформацii. – К. 1998. – С. 145.].

•  Стратегiчна помилка (зрада) керiвництва держави[27 - Рыжков Н. И. Перестройка: история предательств. – М. 1992. – С. 361–364.].

•  Акцiя (змова), ретельно спланована захiдними спецслужбами з метою перемоги у змаганнi двох систем[28 - Широнин В. Под колпаком контразведки. Тайная подоплека перестройки. – М. 1996. – С. 65—111.].

•  «Революцiя елiт», в основi якоi лежав конфлiкт у правлячiй елiтнiй верствi[29 - Политическая история: Россия – СССР – Российская Федерация: в 2 т. – Т. 2. – М. 1996. – С. 610; Деркач А. Веретенников С. Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее. Украина: четыре года пути. – К. 1995. – С. 49–51.].

•  «Самотермiдоризацiя» (певний вiдкат, вiдступ) як засiб стабiлiзацii суспiльства[30 - Бордюгов Г. А. Козлов В. А. История и конъюнктура: Субъективные заметки об истории советского общества. – М. 1992. – С. 49; Нагорна Л. «Термiдор» по-горбачовськи: крах iлюзiй // Перебудова: задум i результати в Украiнi (до 10-рiччя проголошеного курсу на реформи): Матерiали науково-теоретичного семiнару. – К. 1996. – С. 6–7.].

На нашу думку, жоден з цих пiдходiв самостiйно не дозволяе всебiчно пояснити суть феномена перебудови, оскiльки базуеться на якомусь одному факторi з полiтичноi, економiчноi, моральноi чи iнших сфер. Разом з тим бiльшiсть з них мiстить рацiональнi зерна, синтез яких дае можливiсть наблизитися до правильноi вiдповiдi. Виходячи з цього, можна дати таке комплексне визначення сутi i змiсту трансформацiйних процесiв у СРСР у другiй половинi 80-х рокiв: «перебудова» – це спроба реформаторськоi частини радянського керiвництва шляхом «революцii згори» здiйснити наздоганяючу системну модернiзацiю суспiльства, яка була зумовлена, з одного боку, зовнiшнiм викликом (загрозою поразки у змаганнi систем, наростанням реального вiдставання СРСР вiд провiдних капiталiстичних краiн за ключовими економiчними показниками тощо), з iншого – загостренням внутрiшнiх проблем у державi (затухаючий економiчний розвиток; посилення застiйних явищ у полiтичнiй сферi; утвердження iдеологiчного диктату у культурi, який викликав протидiю громадськостi; загострення боротьби реформаторськоi та консервативноi течiй у керiвництвi держави та iн…

Свiтовий досвiд переконливо свiдчить, що характерними рисами наздоганяючоi модернiзацii е:

? поява нових прогресивних явищ та процесiв завдяки силовiй модернiзацii – «революцii згори», а не еволюцii «знизу»;

? вибiркове, а не системне запозичення та використання свiтових досягнень, фрагментарне врахування свiтового досвiду суспiльних трансформацiй;

? прiоритетнiсть трансформування окремих сфер, напрямiв та галузей, яка у перспективi веде до деформацiй суспiльноi структури;

? збереження на тривалий час багатоукладностi в економiцi, паралельне iснування нового, набираючого силу укладу та попереднiх укладiв, якi не досягли пiку свого розвитку та цiлком не вичерпали своi можливостi, що робило можливим контрреформи;

? вiдсутнiсть, як правило, у моделi наздоганяючоi модернiзацii внутрiшнiх джерел розвитку (вона могла рухатися вперед по iнерцii, а потiм руйнуватися в мiру накопичення внутрiшнiх протирiч);

? порушення однорiдностi економiчного простору, ускладнення соцiальних та полiтичних проблем, зростання соцiальноi напруги у суспiльствi[31 - Нещадин А. Российское реформирование: общее и особенное // Власть. – 1997. – № 1. – С. 52–55.].



Принциповою особливiстю наздоганяючоi модернiзацii е рiзке зростання ролi держави, що виявляеться у намаганнi встановлення державного контролю за всiма сферами суспiльного життя, активному втручаннi державних структур у хiд реформ. Історiя свiдчить, що реалiзацiя такого сценарiю на практицi веде до зростання авторитарностi влади, посилення централiзму, збiльшення ролi чиновництва, бюрократизацii управлiння тощо.

Безумовно, мiжнародна обстановка, характер iснуючоi влади, динамiка та послiдовнiсть суспiльних перетворень, досвiд та уроки попереднiх трансформацiй суспiльства, ментальнiсть народу наклали певний вiдбиток на перебудовчi процеси другоi половини 80-х рокiв, зумовивши iхню специфiку та своерiднiсть. Неупереджений аналiз суспiльно-полiтичних трансформацiй в Украiнi у квiтнi 1985 – серпнi 1991 рокiв дае можливiсть дiйти висновку, що перебудова у нашiй республiцi тривалий час розгорталася на основi розроблених у союзному центрi моделей та шаблонiв. «Говорити про перебудову, так би мовити, «по-украiнськи» – пiдкреслював кореспондентовi американського агентства Ассошiейтед-Прес (березень 1989 р. лiдер КПУ В. Щербицький, – заняття i неконструктивне, i неблагородне. Характер перебудовчих процесiв у всiх регiонах краiни загальний, тому вiн обумовлений единою теорiею i полiтикою оновлення»[32 - Центральний державний архiв громадських об’еднань Украiни (далi ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 32, спр. 2642 / Інтерв’ю В. Щербицького кореспонденту американського агентства Асошейтед Прес вiд 29 березня 1989 р. арк. 70.]. (До речi, справжне ставлення В. Щербицького до перебудови суттево вiдрiзнялося вiд сказаного в офiцiйному iнтерв’ю. Вiдповiдаючи в одному з iнтерв’ю часiв незалежностi на питання «Чи вважав Щербицький перебудову i реформи Горбачова тимчасовим явищем?», Л. Кравчук пiдкреслював: «Безумовно. Безумовно. Однозначно. Вiн вважав, що це хвороба, яка мае пройти. Це була його позицiя, i тому… я пам’ятаю такий факт. Я завжди брав участь у пiдготовцi якихось документiв… Ну, я написав: дуже важливо, що в партii починаеться перебудова. I загалом перебудова стае гаслом дня. Зiбрались у Щербицького. Вiн читае те, що написали. Дiйшов до цього слова «перебудова», i дивиться на мене, каже: «Який дурень придумав оце слово «перебудова» i де ви його взяли?» Я кажу: «Це Горбачов, Володимир Васильович». Вiн знiяковiв: «Ну, все одно, це слово потрiбно замiнити». Тобто, розумiете, вiн настiльки не сприймав цього всього, що вiн не мiг навiть з цим словом примиритись. Ось в чому суть»)[33 - Інтерв’ю з Леонiдом Кравчуком, Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991, касета 1. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/510/].






Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький зустрiчае Індiру Гандi. Киiв 1982 рiк.

Фото: А. Т. Бормотов



Думку про шаблонну/централiзовану моделi перебудови пiдкреслюють i сучаснi полiтологи. Зокрема, В. Литвин зазначае: «Фактично до 24 серпня 1991 р. керiвництво краiною здiйснювалось з Москви, де концентрувався перший ешелон полiтичноi елiти. а ii друга лава на рiвнi республiканського керiвництва виступала свого роду ретранслятором рiшень центру…» [34 - Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. – К. 1997. – С. 104.].

Вiдсутнiсть власноi «украiнськоi» моделi здiйснення перебудови, на нашу думку, зумовлена такими факторами:

? Через тотальне одержавлення економiки (загальносоюзнi мiнiстерства та вiдомства розпоряджалися 95 % усiеi власностi, розташованоi в Украiнi) та панування в економiцi принципу незавершеностi (майже 80 % усього республiканського виробництва не мало закiнченого технологiчного циклу) Украiна фактично знаходилася в економiчнiй залежностi вiд союзного центру[35 - Див. Мочерний С. Основнi причини соцiально-економiчноi кризи в Украiнi та шляхи ii подолання // Економiка Украiни. – 1995. – № 2. – С. 50; Мочерный С. Сущность и структура економического суверенитета Украины // Экономика Украины. – 1992. – № 11. – С. 7; Пирожков С. Поповкiн В. Сучасна економiчна кон’юнктура в Украiнi // Полiтологiчнi читання. – 1995. – № 1. – С. 39.].






В. Литвин. Фото: Toms Norde, Valsts kanceleja.



? Централiзм, який домiнував у партiйно-державних структурах, обумовив прерогативу центру на прийняття ключових рiшень та жорстку вертикаль управлiння, що базувалася на принципi «наказ – виконання».

? Серед украiнськоi номенклатури панував «синдром виконавця», що блокувало iнiцiативу та активнiсть не тiльки формальноi елiти, а й широких народних мас.

? Опозицiйнi сили на початковому етапi перебудови були погано органiзованими та розпорошеними.

? На мiжнароднiй аренi Украiна завжди знаходилася у тiнi Росii i сприймалась свiтовим спiвтовариством виключно як невiд’емна частина СРСР.



У своiй сукупностi цi та iншi фактори не дозволили створити якiсно вiдмiнну, власну, украiнську модель перебудови.

Помiтно вплинув на розвиток суспiльно-полiтичних процесiв у СРСР в цiлому та Украiнi, зокрема, фактор «оксамитових революцiй» 1989 р. у Схiднiй Європi. В його основi лежали процеси радикальноi трансформацii полiтичноi системи, становлення новоi регiональноi iдентичностi та змiни зовнiшньо-полiтичного вектору цiлоi групи краiн соцiалiстичного табору. «Оксамитовi революцii» 1989 р. зумовили низку глибинних зрушень не лише в архiтектонiцi стосункiв свiтового спiвтовариства, а й значною мiрою пiдкорегували динамiку суспiльно-полiтичного розвитку радянських республiк. Вплив цих виявiв народноi активностi краiн соцiалiстичноi спiвдружностi на ситуацiю в Радянському Союзi знайшов свое втiлення у рiзних сферах суспiльного життя.






«Оксамитова революцiя» в Празi



У полiтичнiй сферi проголошенi в СРСР гасла демократизацii та гласностi, що мали значний резонанс у краiнах Схiдноi Європи, зумовили бiльшу вiдкритiсть у роботi владних структур, примусили номенклатуру бути бiльш публiчною, частково розкрили природу та механiзм прийняття полiтичних рiшень. Однак, навiть цього було достатньо для практично обвального процесу десакралiзацii правлячоi комунiстичноi елiти соцiалiстичного табору, яка за вiдсутностi пiдтримки «старшого брата» демонструвала рiзке зниження функцiональностi управлiнських структур та ефективностi iхнiх рiшень, а вiдтак – прогресуюче зростання ступеня неконтрольованостi та некерованостi державних та суспiльних процесiв, що не лише деморалiзуюче впливало на радянську партiйно-державну номенклатуру та пiдбадьорювало опозицiйнi iй сили в СРСР, а й гостро ставило пiд знак запитання функцiональнi можливостi дiючоi соцiалiстичноi системи.

У економiчнiй сферi «оксамитовi революцii» 1989 р. гранично прискорили глибоку кризу усiеi системи торгово-економiчного спiвробiтництва мiж краiнами Ради економiчноi взаемодопомоги (РЕВ), яка налагоджувалась i удосконалювалась десятирiччями. Наростаючi економiчнi проблеми з краiнами «соцiалiстичноi спiвдружностi» суттево звузили можливостi для маневру та обмежили ресурси команди реформаторiв на чолi з Горбачовим у процесi реформування СРСР.

У соцiальнiй сферi пiдвищення рiвня вимог населення схiдноевропейських краiн у ходi розгортання «оксамитових революцiй» до розмiрiв оплати працi, масштабiв роздрiбних цiн, обсягiв державноi пiдтримки малозабезпечених громадян тощо практично автоматично переорiентувало значну частину жителiв Радянського Союзу на бiльш високi життевi стандарти. Це, в свою чергу, зумовило зростання рiвня суспiльних очiкувань, помiтно активiзувало процес осмислення громадською думкою реального стану та перспектив розвитку дiючоi у Радянському Союзi полiтичноi системи.

У культурнiй сферi перегляд, переосмислення та переоцiнка на хвилi демократизацii донедавна панiвних поглядiв, орiентирiв, настанов поведiнки; повернення традицiйних цiнностей нацiональноi культури; проникнення та адаптацiя на нацiональному грунтi комплексу iдей захiдноi цивiлiзацii на фонi наростаючого розриву слова i дiла у полiтичнiй практицi владних структур краiн соцтабору призвели до поглиблення кризи культури, до втрати нею на якийсь час ролi синтезатора суспiльного досвiду, iнтегратора суспiльних сил та стабiлiзатора суспiльних процесiв, що зумовило певну ерозiю соцiальноi мотивацii, посилення маргiналiзацii, збiльшило соцiальну напругу у схiдноевропейському суспiльствi. Імпульси цих неоднозначних зрушень у культурнiй сферi багатоканально i досить швидко досягали меж СРСР, де в свою чергу знаходили грунт для сприйняття, розгортання та поглиблення.

У моральнiй сферi реакцiя громадськоi думки, що постiйно стверджувала своi позицii у суспiльствi, на трансформацiйнi процеси другоi половини 80-х рокiв, зафiксувала невдоволення широких народних мас фантастичним розривом мiж задекларованими гаслами та конкретними результатами соцiалiстичноi моделi державного правлiння. Такий стан справ вiв до граничноi дискредитацii офiцiйноi влади не лише у схiдноевропейських державах, а й у самому Радянському Союзi.

«Демонстрацiйнiй ефект» «оксамитових революцiй» 1989 р. полягав у тому, що по-перше, багаторiчна практика соцiалiстичного будiвництва у краiнах Схiдноi Європи засвiдчила не лише наростаючу невiдповiднiсть соцiалiстичноi моделi правлiння реалiям та вимогам життя, а й граничну незадоволенiсть нею широких мас населення; по-друге, у ходi радикальних змiн у краiнах спiвдружностi було продемонстровано широкий спектр моделей змiни полiтичноi системи: вiд неконтрольованих i непрогнозованих дiй у Румунii до цiлком цивiлiзованих у Польщi та Чехословаччинi; по-трете, опозицiйнi сили у республiках Радянського Союзу на прикладi своiх схiдноевропейських колег отримали зразки програмних вимог та матрицю ефективних органiзацiйних дiй.

Важливим аспектом iсторико-полiтологiчного аналiзу процесу перебудови е з’ясування ii змiсту. Дослiдження проблем системноi трансформацii суспiльства, аналiз перехiдних процесiв та механiзмiв знаходяться сьогоднi в епiцентрi наукових пошукiв полiтологiв, iсторикiв, економiстiв та iнших вчених. На думку фахiвцiв, змiст перехiдного процесу включае в себе дiалектичне подолання суттевих елементiв старого порядку, якi втратили свою актуальнiсть, висування нових цiлей та iдеалiв формування нових специфiчних способiв iх досягнення. По своiй сутi цей процес нацiлений на творення якiсно новоi системи чи явища. Структура перехiдного процесу, як правило, включае декiлька стадiй:

? переоцiнка iснуючого стану суспiльства i оцiнка змiсту i масштабiв кризи, яка мае системний характер;

? соцiальна дiагностика, тобто неупереджена об’ективна характеристика iснуючоi дiйсностi, корiння сучасних негараздiв у минулому, реальних можливостей i шляхiв виходу iз кризовоi ситуацii;

? демонтаж староi системи, лiквiдацiя ii очевидних невiдповiдностей досягнутому рiвню суспiльного розвитку та його тенденцiям;

? нове самовизначення системи, висування та обгрунтування шляхiв подальшого розвитку[36 - Пригожин А. И. Перестройка: переходные процессы и механизмы. – М. 1990. – С. 55; Данилов А. Н. Переходное общество: проблемы системной трансформации. – Минск, 1997. – С. 10.].

Характерно, що перерахованi стадii перехiдного процесу не обов’язково слiдують одна за одною у хронологiчнiй послiдовностi, нерiдко вони розгортаються одночасно, або ж бiльш пiзня за логiкою стадiя може випереджати бiльш ранню. Зокрема, демонтаж староi системи в СРСР у серединi 80-х рокiв вiдбувався паралельно з процесом переоцiнки iснуючого стану суспiльства, значно випереджаючи стадiю соцiальноi дiагностики, яка повинна була дати вiдповiдi на сакраментальнi питання «Хто винуватий?» i «Що робити?»

Для бiльш чiткого з’ясування сутi i змiсту перебудови необхiдно прослiдкувати динамiку суспiльноi трансформацii, визначити основнi етапи ii розгортання. Звичайно, будь-яка перiодизацiя спрощуе реальну картину життя, але одночасно вона дозволяе побачити суспiльнi процеси та явища бiльш рельефними та контрастними, чiтко визначити домiнуючi тенденцii розвитку. Якщо в основу перiодизацii перебудови покласти суттевi змiни та зрушення, що вiдбулися в цей час у процесi самоусвiдомлення, розстановки та взаемодii полiтичних сил у суспiльствi, то перiод з квiтня 1985 р. по серпень 1991 р. можна подiлити на кiлька етапiв:

І етап (квiтень 1985 – сiчень 1987 рокiв) – визрiвання полiтичного курсу перебудови;

ІІ етап (сiчень 1987— лiто 1988 рокiв) – усвiдомлення основних завдань перебудови, формування та розширення ii соцiальноi бази;

ІІІ етап (лiто 1988 – травень 1989 рокув) – змiщення центру рушiйних сил перебудови зверху вниз;

ІV етап (травень 1989 – лютий 1990 року) – розмежування та консолiдацiя полярних полiтичних сил у суспiльствi, iхне вiдкрите протистояння;

V етап (лютий – грудень 1990 року) – сповзання полiтичного керiвництва СРСР вправо i радикалiзацiя народних мас;

VІ етап (грудень (1990 – серпень 1991 року) – кiнець перебудови[37 - Див. Бойко О. Д. Історiя Украiни у ХХ столiттi. – Нiжин, 1994. – С. 240–265.].

Варто пiдкреслити, що хоча перебудовчi процеси в Украiнiв цiлому спiвпадали з загальносоюзними тенденцiями суспiльних перетворень, однак вони все ж мали i своi особливостi. Це уповiльнений темп розвитку; порiвняно низький рiвень активностi населення; тривале збереження при владi староi брежневськоi елiти; вiдсутнiсть вiдкритого насилля як засобу вирiшення внутрiшнiх проблем; перетворення Чорнобильськоi трагедii з екологiчного фактора суспiльного життя на потужний полiтичний. Цi особливостi виникли пiд впливом зосередження з 1972 р. у руках В. Щербицького владних важелiв; структурних особливостей економiки республiки; стабiльностi украiнського товарного ринку; порiвняно незначноi люмпенiзацii населення; певного консерватизму, сповiльненостi, зваженостi, що притаманнi ментальностi украiнцiв тощо.






«Перебудова – продовження справи жовтня»

Поштова марка СРСР, 1988



Однак, варто зазначити, що починаючи з моменту утворення Народного руху Украiни та особливо пiсля виборiв народних депутатiв до Верховноi та мiсцевих рад (березень 1990 р.) ситуацiя суттево змiнюеться. На хiд перебудови починають впливати новi полiтичнi фактори, що мали виразне нацiональне забарвлення (активiзацiя набираючих силу рухiвських структур, домiнування нацiонал-демократiв у мiсцевих радах захiдного регiону республiки, утворення парламентськоi опозицii, поява багатопартiйностi тощо), якi надають суспiльним трансформацiям динамiки та специфiчних рис.






«Перебудова – це опора на живу творчiсть мас» Поштова марка СРСР, 1988




2. Прискорення: знову «наздогнати i перегнати»?


Прискорювати течiю життя – це далеко не все, що можна з ним зробити.

    Махатма Гандi

Все, що взагалi варто робити, варто робити не поспiшаючи.

    Мей Уест

Запроваджувати нововведення – не означае реформувати.

    Едмунд Берк

Трансформацiя радянського суспiльства розпочалася як типова революцiя «згори» – у квiтнi 1985 р. на Пленумi ЦК КПРС новим керiвництвом на чолi з М. Горбачовим було проголошено курс на прискорення соцiально-економiчного розвитку краiни. Лозунг «прискорення» веде свiй родовiд вiд класичноi радянськоi формули, популярноi на рубежi 50—60-х рокiв: «Наздогнати i перегнати», яка в свою чергу сягае доби перших п’ятирiчок, часу становлення командноi системи. З огляду на це, певною мiрою закономiрно, що на початковому етапi запропонована концепцiя перетворень радше натякала на необхiднiсть та доцiльнiсть радикальних змiн у суспiльствi, нiж пропонувала його негайне оновлення революцiйним шляхом.

У своему виступi Генсек лише абстрактно сформулював стратегiчну мету: «досягнення нового якiсного стану суспiльства, до того ж у самому широкому розумiннi слова»[38 - Горбачов М. С. О созыве очередного ХХVII съезда КПСС и задачах, связаных с его подготовкой и проведением: Доклад на Пленуме ЦК КПСС 23 апреля 1985 года // М. С. Горбачов. Избранные речи и статьи. – М. 1985. – С. 9.]. Однак при реалiзацii поставленого завдання радянське керiвництво зовсiм не поспiшало враховувати та використовувати досвiд i здобутки захiдноi цивiлiзацii, воно планувало дiяти традицiйними, неодноразово апробованими засобами та методами. Ключовими елементами курсу прискорення було визначено iнтенсифiкацiю економiки, прискорення науково-технiчного прогресу, перебудову управлiння та планування, удосконалення структурноi та iнвестицiйноi полiтики, пiдвищення органiзованостi та дисциплiни, покращення стилю дiяльностi, обгрунтованi кадровi змiни (варто пiдкреслити, що поширений в подальшому термiн «перебудова» вживався у квiтневiй доповiдi виключно у вузькому розумiннi слова – лише в контекстi покращення управлiння господарчим механiзмом). Комплекс перетворень на початковому етапi трансформацii суспiльства не був системним i стосувався перш за все економiки, його суть полягала в удосконаленнi реально iснуючих процесiв, у виправленнi окремих деформацiй соцiалiзму, у бiльш повнiй реалiзацii його потенцiйних можливостей.

Аналiзуючи кадровi змiни у Полiтбюро та ключовi iдеi виступу М. Горбачова на квiтневому Пленумi ЦК КПРС 1985 р. А. Черняев, який на той момент працював заступником завiдувача мiжнародного вiддiлу ЦК КПРС, вiдверто зазначае: «Не думаю, що у Горбачова вже склалася бiльш – менш ясна концепцiя – як вiн буде виводити краiну на рiвень свiтових стандартiв. Окреслюються лише окремi ознаки методологii, зокрема, порядок, договiрна дисциплiна, досить чутлива децентралiзацiя управлiння i планування (яка обмежуватиметься лише стратегiею). Зараз вiн проводить розчистку i розстановку, схильний i до справжньоi чистки партii (до якоi вiдкрито закликав Шеварднадзе). Вiн розхитуе сформованi за Брежнева догми, умовностi, пута парадностi, бюрократичноi iнертностi, чванства… ламае норми монархiчноi реставрацii, якi принесли стiльки шкоди економiцi i моралi за Брежнева i почали було вiдроджуватися за Черненка»[39 - Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 623.].

На стартi перебудови у поглядах i дiях реформаторiв переважав дещо спрощений пiдхiд до змiн у суспiльствi. З часом це визнав i сам М. Горбачов. «Справа перебудови виявилася бiльш важкою, нiж уявлялось на початку, – писав вiн у 1987 р. – …Якби у квiтнi 1985 р. нам сказали: через два роки у вас буде ось це i ось це, тобто те, що вiдбуваеться сьогоднi у життi, ми вважали б, що це неприйнятне»[40 - Горбачов М. С. Перебудова i нове мислення для нашоi краiни i для всього свiту. – К. 1987. – С. 5, 63.]. Отже, якiсно нове розумiння процесу трансформацii суспiльства прийшло пiзнiше, а на початковому ii етапi реформування вiдбувалося у жорстких рамках командноi системи.






Л. И. Брежнев

Фото: Ulrich Kohls






К. У. Черненко



В Украiнi процес перебудови розпочинався важко. Пiсля того, як ЦК КПУ старанно проретранслював на республiку вказiвки центру типу «посилити вiдповiдальнiсть керiвних кадрiв за удосконалення стилю роботи, вчити iх колективним методам керiвництва, вмiнню правильно поеднувати единоначальнiсть з широкою участю трудящих в управлiннi виробництвом» ситуацiя не покращилася[41 - ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1255 / Постанова Секретарiату ЦК КПУ «Про органiзацiю в республiцi роботи у зв’язку з постановою ЦК КПРС вiд 20 червня 1985 р. «Про роботу партiйноi, профспiлковоi та комсомольськоi органiзацiй, адмiнiстрацii Мiнського автозаводу виробничого об’еднання «БелавтоМАЗ» по виконанню Закону СРСР «Про трудовi колективи» 31 липня 1985 р. арк. 23.]. Вся вертикаль управлiння, починаючи з мiнiстерств i закiнчуючи керiвниками трудових колективiв, не поспiшала перебудовуватися. Майже через пiвтора року пiсля проголошення курсу на прискорення на засiданнi Полiтбюро ЦК КПУ партiйнi лiдери змушенi були констатувати: «Перебудова йде повiльно… суттевих змiн у стилi роботи поки що не вiдбулось». Особливу тривогу викликало те, «що штаби галузей, мiнiстерства не змiнили нi свого стилю, нi методiв i продовжують працювати так як працювали». Гостро критикувалося республiканське мiнiстерство чорноi металургii: «Як i колись, у мiнiстерствi кабiнетний, паперово-бюрократичний стиль, створюеться видимiсть активноi роботи, а фактично суета, абсолютна вiдсутнiсть дiловитостi, конкретностi та системностi в роботi»[42 - Там же, спр. 1429 / Стенограма засiдання Полiтбюро ЦК КПУ вiд 14 жовтня 1986 р. арк. 10, 23, 27.].

Не кращою була ситуацiя i у нижнiй частинi пiрамiди управлiння. Ось як характеризуеться у партiйних документах ситуацiя у низових управлiнських ланках Черкаськоi областi (картина теж типова для усiеi республiки): «Частина керiвних кадрiв, iдеологiчних активiстiв глибоко не усвiдомила сутi новаторського курсу партii на прискорення, шляхiв його здiйснення… Часом за перебудову видаеться наведення елементарного порядку в трудових колективах… Словеснi декларацii та заяви про необхiднiсть перебудови… не завжди пiдкрiплюються конкретними справами»[43 - ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1338 / Постанова Полiтбюро ЦК КПУ «Про здiйснення Черкаським обкомом партii рiшень ХХVII з’iзду КПРС про перебудову масово-полiтичноi роботи, змiцнення ii зв’язку з життям» вiд 24 вересня 1986 р. арк. 21, 24–25.]. Така ситуацiя не випадкова, адже у цей час кадрова полiтика КПУ фактично не виходила за рамки косметичних змiн: з квiтня 1985 р. по жовтень 1986 р. було звiльнено лише 118 партiйних, радянських, господарських керiвникiв номенклатури ЦК, якi не впоралися з роботою, або ж скомпрометували себе, крiм того, до партiйноi вiдповiдальностi було притягнуто 388 керiвникiв[44 - Там же, спр. 1429 / Стенограма засiдання Полiтбюро ЦК КПУ вiд 14 жовтня 1986 р. арк. 10.]. Отже, реформацiйний курс М. Горбачова на початковому етапi сприймався на мiсцях як чергова кампанiя наведення елементарного порядку, змiцнення трудовоi та технологiчноi дисциплiни, пiдвищення вiдповiдальностi кадрiв. У цей час керiвники на всiх рiвнях не стiльки перебудовувалися, скiльки iмiтували участь у реформах, вичiкуючи, коли згори пролунае команда: «Досить».






Э. А. Шеварднадзе

Фото: Helene C. Stikkel



Варто пiдкреслити, що дисциплiна – один з ключових факторiв, що забезпечуе життедiяльнiсть та функцiональнi можливостiкомандноi системи, з огляду на це, навiть незначне ii посилення дало певний ефект. За 1985/86 рокiв темпи приросту промисловоi продукцii Украiни становили 4,3 % i перевищували середньорiчнi показники одинадцятоi п’ятирiчки, якi становили лише 3,5 %. Тобто пiсля невпинного зниження вiдсотка середньорiчного приросту, яке почалося ще на початку 60-х рокiв, вiн вперше почав зростати. Ще бiльший прогрес намiтився у сiльському господарствi республiки: якщо в 1981–1985 роках середньорiчний прирiст основних показникiв цiеi галузi становив лише 0,5 %, то у 1985—86 роках – 3,5 %[45 - Народне господарство Украiнськоi РСР у 1987 роцi: Статистичний щорiчник. – К. 1988. – С. 8.]. Тенденцiя до зростання економiчних показникiв була загальносоюзною i змiцнювала у керiвництва утопiчнi надii на швидке полiпшення життя традицiйними командними методами.

Особливо яскраво вiра iнiцiаторiв перебудови у старi силовi пiдходи до вирiшення суспiльних проблем виявилася у ходi антиалкогольноi кампанii, яка розпочалась з червня 1985 р. пiсля виходу у свiт постанови ЦК КПРС i Ради Мiнiстрiв СРСР про боротьбу з алкоголiзмом та його негативними наслiдками.

Проблема пияцтва в СРСР обговорювалася на засiданнi Полiтбюро ЦК КПРС ще на початку квiтня 1985 р. Саме тодi доповiдач М. Соломенцев навiв сумну статистику: 9 млн осiб у станi сп’янiння щорiчно пiдбирають на вулицях, 1,5 млн знаходиться на примусовому лiкуваннi. Жiнки складають бiльше третини п’яниць i алкоголiкiв, а молодь – половину. У той час, як в царськiй Росii жiнок-п’яниць майже не було, а молодi й зовсiм. За споживанням алкоголю на душу населення СРСР перевершив дореволюцiйну Росiю в два з половиною рази… Наслiдком такоi ситуацii були 30 млрд на рiк прямих збиткiв, а якщо врахувати i непрямi втрати – всi 80 млрд (лише обслуговуючий персонал медвитверезникiв нараховував у той час 75 тис. осiб). У ходi обговорення М. Горбачов акцентував, що мова йде не тiльки про головну соцiальну проблему теперiшнього часу, а про бiологiчний стан народу, про його генетичне майбутне. «І якщо ми цiеi проблеми не вирiшимо, нi про який комунiзм не може бути й мови… А коли перший заступник мiнiстра фiнансiв СРСР В. Деменцов спробував «попросити», щоб не вiдразу скасовували горiлчанi статтi доходу, мовляв, важко буде залатати дiрку у бюджетi, Михайло Сергiйович його рiзко обiрвав: «В комунiзм на горiлцi хочеш в’iхати!»[46 - Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 617–618.]

На перших порах боротьба з зеленим змiем дала певнi позитивнi результати. Зокрема, у 1985 р. у промисловостi Украiни в середньому на одного пересiчного робiтника втрати робочого часу зменшились на 6 %, а прогулiв – на 20 %, кiлькiсть злочинiв на грунтi пияцтва зменшилась на 21,5 %[47 - ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 1, спр. 1476 / Доповiдна записка «Про хiд виконання постанов ЦК КПРС i ЦК Компартii Украiни з питань змiцнення трудовоi дисциплiни, подолання пияцтва та алкоголiзму вiд 19 грудня 1986 р. арк. 32.]. Однак, цi позитивнi зрушення не йдуть нi у якi порiвняння з тими негативними економiчними, соцiальними та полiтичними наслiдками, якi спричинила ця непродумана волюнтаристська кампанiя.

Реалiзацiя шляхом адмiнiстративно-заборонних заходiв благородноi iдеi тверезого життя дорого коштувала економiцi Украiни: ii бюджет не дорахувався бiльш як 10 млрд крб, у роздрiбному товарообiгу утворилась «дiрка» в 13 млрд крб Безумовно, не все вимiрюеться грошима, але рiзкi адмiнiстративнi дii, направленi проти алкоголiзму (лише протягом червня-грудня 1985 р. в Украiнi кiлькiсть магазинiв, що продавали спиртнi напоi, скоротилась на 45 %) викликали буквально катастрофу у соцiальнiй сферi – вже у 1988 р. кiлькiсть тiльки зареестрованих наркоманiв у республiцi становила 30,5 тис. осiб, а з 1982 р. по 1989 р. iх число зросло у 4,2 рази[48 - Там же, спр. 1650 / Інформацiя «Про хiд виконання постанов ЦК КПРС та ЦК КПУ з питань подальшого посилення боротьби з наркоманiею» вiд 11 березня 1988 р. арк. 8; Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 25, 26.]. Не слiд забувати, що непродумана антиалкогольна кампанiя мала i досить серйознi полiтичнi наслiдки, адже ii реалiзацiя обумовила не лише глухе невдоволення серед прибiчникiв зеленого змiя, а й фактично поставила пiд сумнiв правильнiсть обраного стратегiчного курсу, викликала цiлком реальну тривогу суспiльства за долю всього комплексу реформ.

Спробою вирiшити економiчнi проблеми силовими методами стало функцiонування служби державних iнспекторiв, що займалась наглядом за якiстю продукцii i була утворена на пiдставi Закону про держприймання (весна 1986 р.). Починаючи з 1987 р. системою держприймання охоплено понад 300 промислових пiдприемств та об’еднань республiки. Однак, ця галаслива кампанiя була малоефективною. З одного боку, вона вiдволiкала i без того дефiцитнi кадри та фiнанси (тiльки в Украiнi для роботи в системi держприймання було задiяно бiльш як 11 тисяч висококвалiфiкованих спецiалiстiв-виробничникiв з рiчним фондом зарплати близько 52 млн крб). З iншого боку, результат держприймання був прямо протилежним очiкуваному – питома вага продукцii вищоi категорii якостi у загальному обсязi виробництва не тiльки не зросла, а навпаки знизилася – з 15,8 % у 1987 р. до 13,9 % – у 1989 р. Крiм того, не зменшилися i штрафи за випуск неякiсноi продукцii, а витрати на передторговий ремонт зросли бiльш як у два рази[49 - Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 28.].






Тверезiсть – норма життя.

Поштова марка СРСР, 1985



Черговий провал реформаторiв згодом змушений був визнати i сам М. Горбачов: «Держприймання вже через три роки «наказало довго жити», це був ще один зрозумiлий сигнал того, що вирiшення проблеми не в адмiнiстративно-органiзацiйних заходах, а в перебудовi економiчного механiзму»[50 - Горбачов М. Жизнь и реформы. – Кн. 1. – М. 1995. – С. 344.].

На жаль, закiнчилась невдачею i чи не едина спроба реформаторiв на початковому етапi перебудови вийти за межi командних структур та командного мислення, яка знайшла свiй вияв у стимулюваннi розвитку кооперативного руху. Прийнятий у листопадi 1986 р. Закон Верховноi Ради СРСР про iндивiдуальну трудову дiяльнiсть мав на метi розкрiпачення особистоi iнiцiативи виробника, створення в економiцi конкурентного середовища, що сприяло б зростанню кiлькiсних та якiсних економiчних показникiв. Пiсля цього рiшення кооперативи почали рости як гриби пiсля дощу. Якщо в травнi 1986 р. в Украiнi нараховувалося лише 400 кооперативiв, то на початок 1989 р. iх було зареестровано вже 24 319, у яких працювало 254 тис. осiб. Бiльше всього кооперативiв дiяло у Донецькiй, Одеськiй, Кримськiй, Львiвськiй та Харкiвськiй областях[51 - ЦДАГОУ, спр. 2577 / Інформацiя «Про структуру партiйних органiзацiй та розстановку комунiстiв у кооперативах республiки“ вiд 24 сiчня 1989 р. арк. 11; Там же – ф. 1, оп. 11, спр. 1382 / Інформацiя про хiд виконання постанови ЦК КПРС «Про заходи з посилення боротьби з нетрудовими доходами» вiд 15 травня 1986 р. арк. 6; Там же. – ф. 1, оп. 32, спр. 2577 / Доповiдна записка «Про стан розвитку кооперативного руху в Украiнськiй РСР» вiд 5 сiчня 1989 р. арк. 4.].

Проте, розрахунки реформаторiв на те, що кооперативний рух надасть слабiючiй економiцi потужного iмпульсу, не виправдалися. Кооперативи так i не стали у добу перебудови реальними конкурентами державному виробничому сектору, не зiграли вони i помiтноi ролi у насиченнi ринку товарами народного споживання. Це пояснюеться тим, що новостворенi кооперативнi об’еднання зосередили дiяльнiсть переважно у торгово-посередницькiй сферi та орiентувались перш за все на створення та примноження капiталу. Свою негативну роль вiдiграла i не завжди продумана кампанiя боротьби з нетрудовими доходами, яка певною мiрою пiдштовхнула кооперативи до формування структур тiньовоi економiки. Варто зазначити, що партiя, навiть давши офiцiйний дозвiл на розгортання приватноi iнiцiативи, зовсiм не бажала втрачати полiтичний контроль за розгортанням цього процесу. У сiчнi 1989 р. коли кооперативний рух став масовим, В. Щербицький поставив перед працiвниками партапарату питання: «Як iдуть справи зi створенням i роботою партгруп та парторганiзацiй кооперативiв?»[52 - Там же, спр. 2577 / Записка В. Щербицького вiд 5 сiчня 1989 р. арк. 1, 2.]. І отримав вiдповiдь, яка його не дуже вдовольнила – у кооперативах утворено 73 первинних, 37 цехових парторганiзацiй та 115 партгруп, комунiсти очолюють 14,3 % кооперативiв[53 - Там же / Інформацiя «Про структуру партiйних органiзацiй.». арк. 11.].



Розрахунки реформаторiв на те, що кооперативний рух надасть слабiючiй економiцi потужного iмпульсу, не виправдалися.


Уповiльненiсть перебудови, пробуксовування реформ, першi симптоми вповзання в кризу (на початку 1987 р. рiвень промислового виробництва СРСР порiвняно з груднем 1986 р. впав на 6 %) дедалi бiльше пiдштовхували команду Горбачова до бiльш радикальних дiй. Започаткована у червнi 1987 р. на Пленумi ЦК КПРС економiчна реформа мала на метi перейти вiд домiнування адмiнiстративних методiв управлiння господарством до застосування переважно економiчних. Цьому переходу мали сприяти два принципових кроки: докорiнна органiзацiйна перебудова системи централiзованого управлiння, перенесення уваги центру з оперативних на стратегiчнi рiшення, а також рiзке розширення меж самостiйностi пiдприемств (об’еднань), переведення iх на повний госпрозрахунок та самофiнансування.

Варто пiдкреслити, що проголошена реформа визрiла вже давно. Ще на початку перебудови, у серпнi 1985 р. вченi Інституту економiки АН УРСР вказували на больовi точки пануючоi економiчноi системи: «У 1975 р. дiяло 59 союзно-республiканських та республiканських мiнiстерств та вiдомств Украiнськоi РСР, а в 1983 р. iх загальна кiлькiсть досягла 71… Подрiбнення мiнiстерств пов’язане з тим, що вони продовжують виконувати значний обсяг функцiй оперативного управлiння пiдприемствами та об’еднаннями. Майже кожне мiнiстерство вузькопрофiльне. Все це заважае вирiшенню крупних мiжгалузевих проблем, посилюе вiдомчiсть, веде до збiльшення рiзного роду узгоджень, вiдповiдно, i уповiльнення темпiв прийняття рiшень»[54 - ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1134 / Пропозицii з удосконалення управлiння народним господарством Інституту економiки АН УРСР вiд 14 серпня 1985 р. арк. 109.].

З метою спрощення, здешевлення державного апарату i пiдвищення його мобiльностi та ефективностi була проведена масштабна акцiя по його скороченню. В результатi на початок 1989 р. кiлькiсть союзно-республiканських та республiканських мiнiстерств та вiдомств в Украiнi зменшилась з 55 до 46. Було лiквiдовано 449 з 954 самостiйних управлiнь та вiддiлiв апарату мiнiстерств та вiдомств. Чисельнiсть центрального апарату знизилася до 10 248 осiб. Помiтнi скорочення вiдбулися i на мiсцях. Апарат органiв управлiння обласноi та районноi ланки зменшився на 25,2 тис. чоловiк, в тому числi на обласному рiвнi на 32,4 %, а на мiському та районному – на 13,7 %[55 - Там же, оп. 32, спр. 2642 / Інформацiя про проведену роботу по виконанню постанови ЦК КПРС «Про генеральну схему управлiння народним господарством Украiнськоi РСР» вiд 28 сiчня 1989 р. арк. 52–54.].

На жаль, у ходi розгортання цiеi реформи дедалi бiльше починали даватися взнаки ii суттевi недолiки, загострюватись протирiччя полiтичного характеру. По-перше, ратуючи за демократизацiю управлiння, ЦК КПРС утримував монополiю на прийняття усiх принципових рiшень стосовно цiеi реформи, фактично усунувши Раду Мiнiстрiв СРСР вiд процесу реформування державного апарату. По-друге, реорганiзацiя органiв управлiння здiйснювалась за одним i тим же шаблоном, викроеним у Москвi, без урахування регiональноi специфiки: вiдсоток скорочень був однаковим як для всiх республiк, так i для всiеi вертикалi влади вiд обласного до мiського рiвня. По-трете, реформаторський Центр зовсiм не рахувався з iнтересами республiк. Згадуючи тi часи, В. Масол зазначае: «Почалось «викручування рук», нiякi заперечення i докази республiк не сприймались. Незважаючи на нашi категоричнi заперечення, в Украiнi було лiквiдовано республiканськi органи, якi вiдали чорною металургiею, вугiльною промисловiстю, геологiею, у безпосередне пiдпорядкування союзних органiв передана цементна промисловiсть»[56 - Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 30.]. Отже, парадоксально, але факт: демократизацiя управлiння здiйснювалась старими командними методами, що рiзко знижувало ефект реформи, дедалi бiльше посилювало напругу у стосунках мiж союзним центром та республiками.

Не виправдали себе i надii надати соцiалiзму друге дихання шляхом застосування у рамках радянськоi економiки таких ринкових категорiй як самофiнансування, самоокупнiсть та самоуправлiння. Це пояснюеться тим, що вже у задумi реформа була половинчатою – вона не зачiпала основ командноi системи; не планувала реформування матерiального постачання; не ставила у практичну площину розбудову ринковоi iнфраструктури – банкiв, товарно-сировинних бiрж тощо. Такий характер реформи зумовлював розбалансування в економiцi, наростання деформацiй та диспропорцiй. Зокрема, темпи зростання продуктивностi працi значно вiдставали вiд темпiв збiльшення заробiтноi плати. Якщо у 1987 р. на один вiдсоток зростання продуктивностi працi у промисловостi Украiни припадало майже 0,5 % приросту заробiтноi плати, то у 1988 р. -1,5 %, а у 1989 р. – 2,2 %[57 - Бойко О. Д. Історiя Украiни: Посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. – К. 1999. – С. 477.]. У результатi у радянськiй економiцi з часом накопився цiлий клубок протирiч та негативних тенденцiй, якi свiдчили про глибоку економiчну кризу командноi системи.

Пiд тиском обставин поступово вiдбуваеться суттева переоцiнка цiнностей, змiна орiентирiв та пiдходiв до вирiшення суспiльних проблем, центр ваги у реформацiйному процесi дедалi бiльше починае змiщуватися з економiчноi сфери у полiтичну. Важливою вiхою на дорозi прозрiння став ХХVII з’iзд КПРС (лютий 1986 р.), що прийняв «нову редакцiю» програми партii, з якоi було усунуто завдання побудови основ комунiзму до 1980 р. i водночас проголошено курс на удосконалення соцiалiзму. Крiм того, на цьому партiйному форумi М. Горбачов висунув два принципово важливих для подальшого розвитку суспiльства гасла: «широка демократiя» i «гласнiсть». Втiм, на той час у радянському суспiльствi практично на всiх рiвнях домiнували старi пiдходи та клiше до партiйних рiшень. Саме тому на засiданнi Полiтбюро ЦК КПРС 24 квiтня 1986 р. М. Горбачов змушений був з болем констатувати невтiшнi результати обговорення в партii пiдсумкiв XXVII з’iзду КПРС: «Говорильня. Кажуть «взагалi», а не про те, що у себе вiдбуваеться i що треба робити. І всi чекають вказiвок зверху. Інерцiя – найнебезпечнiша зараз рiч. Йдуть папери, папери, завалили паперами…»[58 - Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 680.]. У другiй половинi 1986 р. думка реформаторiв енергiйно шукае виходу з глухих кутiв консерватизму. Вiдчуваючи гострий дефiцит допомоги «знизу», Генсек вже в липнi цього року поглиблюе, розширюе та радикалiзуе концепцiю перебудови: «Перебудова – емке слово. Я б поставив знак рiвностi мiж словами – перебудова i революцiя. Нашi перетворення, реформи, намiченi у рiшеннях квiтневого Пленуму Центрального Комiтету партii та ХХVII з’iзду КПРС, – це справжня революцiя у всiй системi вiдносин у суспiльствi»[59 - Горбачов М. Перестройка неотложна, она касается всех и во всем: Сборник материалов о поездке М. С. Горбачова на Дальний Восток 25–31 июля 1986 года. – М. 1986. – С. 36.]. Так з’явилась формула перебудови як соцiальноi революцii. Деякi сучаснi iсторики схильнi вбачати у цих словах лише «риторичний прийом», який зовсiм не свiдчив про перехiд Горбачова з лав реформаторiв до лав революцiонерiв[60 - Боффа Д. От СССР к России. История неоконченого кризиса (1964–1994 гг… – М. 1996. – С. 140.]. У подальшому ж сам ексреформатор стверджував: «По своему внутрiшньому змiсту перебудова, звичайно, була революцiею. Але по формi це був еволюцiйний процес, реформаторський процес»[61 - Горбачов М. С. Размышления о прошлом и будущем. – М. 1998. – С. 66.]. У зв’язку з цим один з iдеологiв реформ, В. Медведев, зазначав, що проголошений згори лозунг революцii мав обмежений характер, оскiльки вiддзеркалював «скорiше глибину i масштабнiсть намiчених перетворень, а не спосiб iх здiйснення»[62 - Медведев В. Прозрение, миф или предательство? К вопросу об идеологии перестройки. – М. 1998. – С. 318.]. Однак, народ, як показали подальшi подii, зрозумiв це гасло у всiй його повнотi.

Отже, в основi курсу прискорення лежала iдея удосконалення iснуючоi моделi соцiалiзму, виправлення окремих ii деформацiй, у ходi його реалiзацii здебiльшого активно використовувалися традицiйнi команднi методи. Проте час показав нагальну необхiднiсть радикальноi системноi модернiзацii, та нових пiдходiв до визначення стратегii та тактики реформ, що врештi-решт i зумовило появу формули перебудови як соцiальноi революцii.



Я б поставив знак рiвностi мiж словами – перебудова i революцiя.





З. Чорнобильська катастрофа: детонатор розпаду


У лонi великих катастроф зрiе палке бажання жити.

    Альбер Камю

Горе – вчитель мудрих.

    Джордж Гордон Байрон

Лихо подiбно ковальському молоту: руйнуючи, куе.

    Крiстiан Нестел Боувi

Першим серйозним випробуванням проголошених лозунгiв стала аварiя на Чорнобильськiй АЕС, яка скоiлась в нiч з 25 на 26 квiтня 1986 р. i лише в мiру з’ясування ii масштабiв i наслiдкiв почала усвiдомлюватися людством як планетарна катастрофа. Нiчний кодовий сигнал, що пiшов зi станцii до Москви звучав бiльш нiж тривожно: «Один, два, три, чотири». Цi цифри означали усi види небезпеки: ядерну, радiацiйну, пожежну, вибухову. В результатi аварii вiдбулось масштабне забруднення бiосфери Землi, в епiцентрi якого опинилась Украiна, Бiлорусiя та частина Росii; тисячi людей стали жертвами радiоактивного опромiнення; на картi нашоi республiки з’явилась 30-кiлометрова «зона вiдчуження»; розпочалась масова мiграцiя населення iз радiацiйно-забруднених мiсцевостей у вiдносно чистi райони держави.

Чому ж Чорнобильська трагедiя стала можливою? У чому криються глибиннi коренi й пiдгрунтя аварii? Очевидно не варто шукати однiеi, ключовоi першопричини. Тут спрацював цiлий комплекс факторiв, процесiв та обставин, якi, резонансно накладаючись один на одного, i спричинили цю трагiчну катастрофу. Саме у цьому контекстi i слiд розглядати слова генерал-майора у вiдставцi Ю. Петрова, який пiд час лiквiдацii наслiдкiв аварii на Чорнобильськiй АЕС був керiвником першоi оперативно-слiдчоi групи КДБ УРСР: «Ретроспективний аналiз обставин, що передували аварii, дозволяе стверджувати, що вона стала закономiрним результатом складного й тривалого причинно-наслiдкового ланцюгу подiй»[63 - Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 412.].

Якi ж причини Чорнобильськоi катастрофи?

1 Непрогнозована дiя «людського фактору», недостатнiй рiвень професiйностi та помилки персоналу. На початковому етапi розслiдування аварii на ЧАЕС головною причиною аварii офiцiйно було названо некомпетентнiсть персоналу, якому того дня було доручене проведення технiчного експерименту. 25 квiтня 1986 року мала вiдбутись запланована зупинка 4-го енергоблоку для технiчного обслуговування. Цю можливiсть вирiшили використати для проведення дослiджень, зокрема, перевiрити роботу реактора у випадку втрати зовнiшнього електропостачання. Як потiм з’ясувалося, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та пiдготований у неналежний спосiб. 26 квiтня 1986 р. о 1:23 на Чорнобильськiй АЕС стався вибух. Справа у тому, що для запланованих працiвниками дiй потрiбна була потужнiсть в 700 МВт, проте перед початком дослiдження вона впала до 30 МВт. Оператор спробував вiдновити потужнiсть i почав експеримент в 1:23:04 при нижче планованового показника в 200 МВт. Через кiлька секунд потужнiсть реактора почала зростати, i в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварiйного захисту. Пiсля того, як було натиснуто цю кнопку, вiдбулося ще два вибухи, якi практично повнiстю зруйнували весь енергоблок. За цих обставин саме оператори, якi в той час були за пультом в Чорнобильськiй АС, i були визнанi винними в цiй катастрофi та пiзнiше засудженi[64 - Чорнобильська катастрофа: жахливi факти, причини i наслiдки. – https://znaj.ua/society/228871-chornobilska-katastrofa-zhahlivi-fakti-prichini-i-naslidki]. Так «людський фактор» став офiцiйною причиною аварii. Спрацювала формула: «хто натиснув кнопку – той i винний».

Доповiдаючи у червнi 1986 р. на засiданнiПолiтбюро ЦК КПРС голова Урядовоi комiсii з розслiдування причин аварii на ЧАЕС Б. Щербина саме у цьому ключi чiтко розставив акценти, якi на тривалий час стали основними у радянських ЗМІ та пропагандi: «Аварiя сталася в результатi грубих порушень експлуатацiйним персоналом Технiчного регламенту i в зв’язку з серйозними недолiками конструкцii реактора. Але цi причини нерiвнозначнi. Вихiдною подiею аварii Комiсiя вважае помилки експлуатацiйного персоналу»[65 - Цит. за: Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 400.].






Четвертий блок ЧАЕС

Фото: en.wikipedia.org



Однак, розслiдуючи квiтневi подii на АЕС по гарячих слiдах, спiвробiтники КДБ бачили першопричину катастрофи не лише у «людському факторi», а у поеднаннi дiй персоналу з фактичною вiдсутнiстю захисних систем безпеки реакторноi установки, якi могли б запобiгти аварiйнiй ситуацii у разi порушень регламенту експлуатацii: «У процесi пiдготовки i проведення випробувань турбогенератора… персонал вiдключив ряд технiчних засобiв захисту i порушив найважливiшi положення регламенту експлуатацii у частинi безпечного ведення технологiчного процесу. Основним мотивом у поведiнцi персоналу було прагнення швидше закiнчити випробування. Розробники реакторноi установки не передбачили створення захисних систем безпеки, здатних запобiгти аварii при наборi навмисних вiдключень технiчних засобiв захисту i порушень регламенту експлуатацii, оскiльки вважали таке поеднання подiй неможливим. Таким чином, першопричиною аварii стало вкрай малоймовiрне поеднання порушень порядку i регламенту експлуатацii, допущених персоналом енергоблоку»[66 - Перелiк вiдомостей про аварiю на ЧАЕС та ii наслiдки, якi можуть бути використанi пiд час переговорiв з iноземними спецiалiстами вiд 27 березня 1987 р. // Чорнобильське досье КГБ. Суспiльнi настроi. ЧАЕС у поставарiйний перiод: збiрник документiв про катастрофу на Чорнобильськiй АЕС. – К. 2019. – С. 163.].

Втiм, на тому етапi офiцiйно перемогла комфортна для влади версiя – у всьому винним е персонал ЧАЕС. Інтегрально визначення «людського фактора» як основноi причини аварii на ЧАЕС сформульоване у доповiдi радянськоi делегацii на радi експертiв МАГАТЕ у м. Вiднi (серпень 1986 р., де було офiцiйно заявлено, що «першопричиною аварii стало вкрай малоймовiрне поеднань порушень порядку i режиму експлуатацii, допущених персоналом блоку» (звертаемо увагу на те, що це формулювання майже дослiвно повторюе текст з доповiдноi записки КДБ). Пiсля проголошення цiеi доповiдi викладена у нiй версiя винятковоi винуватостi персоналу у катастрофi стала офiцiйною концепцiею СРСР, а всi попереднi дослiдження, акти, доповiдi (навiть Доповiдь Урядовоi комiсii стосовно аварii на ЧАЕС), що суперечили данiй версii, були засекреченi i прихованi навiть вiд фахiвцiв»[67 - Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 324.].

Варто пiдкреслити, що висування людського фактора як основноi причини аварii не спонтанне i не випадкове. Таке трактування подiй виконувало кiлька функцiй: а) воно мало на метi (бодай частково, але максимально швидко) заспокоiти громадськiсть СРСР та свiту стосовно технiчноi сторони безпеки ядерноi енергетики (мовляв, у системi «машина-людина» слабкою ланкою виявилася саме остання, що i стало причиною аварii); б) було спробою вивести з-пiд удару авторитет радянськоi науки; в) стало намаганням зберегти престиж СРСР на мiжнароднiй аренi; г) могло слугувати навiть аргументом у переговорах стосовно ядерного роззброення (зокрема, КДБ у секретних iнструкцiях рекомендувало у неофiцiйних бесiдах з iноземцями при обговореннi причин аварii на Чорнобильськiй АЕС «насамперед звернути увагу на людський фактор; вказати, що ускладнення рiзних технологiчних, технiчних або соцiальних систем неминуче веде до збiльшення ступеня ризику можливих аварiй. Найбiльшою мiрою це стосуеться вiйськових систем iз застосуванням ракетно-ядерних пристроiв, контроль [над] якими дедалi бiльшою мiрою людина передоручае далеко не досконалим приладам i машинам. Саме таке мислення радянських людей спонукае iх висувати iдеi про необхiднiсть вiдмови вiд гонки озброень i мiлiтаризацii космосу»[68 - Довiдка 3 вiддiлу 6 Управлiння КДБ УРСР про змiст неофiцiйних бесiд з iноземцями стосовно Чорнобильськоi катастрофи вiд 29 березня 1987 р. // Чорнобильське досье КГБ. Суспiльнi настроi. ЧАЕС у поставарiйний перiод: збiрник документiв про катастрофу на Чорнобильськiй АЕС. – К. 2019. – С. 157–170.].

Але е ще одна досить цiкава версiя пояснення, «м’яко кажучи» специфiчноi поведiнки персоналу АЕС у момент катастрофи. Колишнiй заступник директора Чорнобильськоi АЕС, який прийшов на цю посаду в 1986 р. пiсля аварii i пропрацював на лiквiдацii до 1988 р. О. Коваленко так вiдновлюе картину подiй 26 квiтня 1986 р. «Пiд час цих випробувань потужнiсть реактора впала значно нижче, нiж було необхiдно за програмою. Персонал був зобов’язаний iх припинити i заглушити реактор. Але замiсть цього вони стали намагатися за всяку цiну пiдняти потужнiсть реактора до запланованоi програмою експерименту. Персонал станцii 12 разiв порушив iнструкцiю по експлуатацii реактора!! Вручну вирубали п’ять систем аварiйного захисту!!! І весь цей час станцiя працювала з вiдключеною системою аварiйного охолодження. Що i хто змусив персонал це зробити, досi незрозумiло…»[69 - Бывший замдиректора ЧАЭС: мы стали делать такие АЭС из-за Аркадия Райкина. – https://www. interfax. ru/world/505124]

Свiй варiант вiдповiдi на питання «Хто змусив персонал це зробити?» лише через 20 рокiв пiсля Чорнобильськоi аварii, коли минув термiн давностi на державну таемницю, дав голова експертноi комiсii при генпрокуратурi СРСР, яка визначала причини i винуватцiв катастрофи на ЧАЕС, академiк В. Комаров, який розповiв ранiше невiдомi деталi цiеi катастрофи. Вiн мав прямий доступ до оригiналiв аварiйних документiв, записiв телефонних розмов та iнших джерел, якi увiйшли в кримiнальну справу, що стосувалася Чорнобильськоi аварii. Це iнтерв’ю проливае свiтло на природу та мотиви дiй персоналу станцii у тi трагiчнi хвилини. Пряма мова: «На початку 80-х рокiв при ЦК КПРС було створено сектор нагляду за АЕС, який займався не безпекою, а виключно управлiнням АЕС. У сектор входили В. Марьiн i Г. Копчинський, якi пiдпорядковувалися секретарю ЦК КПРС В. Долгих. Чиновники стали активно втручатися в управлiння АЕС, що i призвело до катастрофи…

…4-й блок планово виводився в ремонт, перед яким завжди проводяться випробування захистiв реактора. Суть останньоi, 6-оi перевiрки, полягае в тому, щоб – на випадок аварiйного знеструмлення АЕС – використовувати електроенергiю на iнерцiйному вибiгу турбiни. Але сталося так, що перед проведенням 6-оi перевiрки аварiйно «вiдвалився» блок на Трипiльськiй ГРЕС. Щоб заповнити дефiцит енергii, «Киiвенерго» надiслав телекс з вимогою вивести 4-й блок Чорнобильськоi АЕС на 50 % потужнiсть.

Цього в той момент категорично не можна було робити! Але телекс вiд «Киiвенерго» був продубльований телефонним дзвiнком з ЦК КПРС. Прямо на Щит управлiння 4-м блоком Чорнобильськоi АЕС подзвонив особисто Копчинський. І його вказiвку було виконано…

Керiвником виведення 4-го блоку в ремонт був заступник головного iнженера А. Дятлов. І вiн, i оперативний персонал розумiли, що виводити реактор на потужнiсть у цiй ситуацii нi в якому разi не можна. До того ж, десяток iнструкцiй i регламент по експлуатацii реактора категорично забороняли це робити. Але А. Дятлову на Щит управлiння знову подзвонив Г. Копчинський, працiвник всесильного ЦК КПРС, i наказав виводити 4-й реактор на потужнiсть, з тим, щоб закiнчити перевiрку захистiв…






Четвертий блок ЧАЕС

Фото: en.wikipedia.org



Дятлов, перебуваючи за Щитом управлiння, ясно бачив, що реактор знаходиться в йоднiй ямi[70 - Йодна яма – стан ядерного реактора пiсля його зупинки, що характеризуеться накопиченням короткоживучого iзотопу ксенону


Xe. Йодна яма може призвести до тимчасовоi появи значноi негативноi реактивностi, що, в свою чергу, робить складним вивiд реактора на проектну потужнiсть протягом певного перiоду пiсля зупинки (близько 1–2 дiб). // Ядерний реактор. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Ядерний_реактор#Йодна_яма], що реактор некерований. Але Дятлов, мабуть, все ж сподiвався, що «проскочить», i тому виконав наказ Копчинського. А той сказав буквально наступне: «Проведи перевiрку! Або ти пiдеш на пенсiю, або будеш головним iнженером новоi Чорнобильськоi АЕС-2» (Копчинський мав на увазi нову Чорнобильську АЕС з 5-м i 6-м блоками, яка перебувала тодi в стадii будiвництва)…

Намагаючись вивести реактор на потужнiсть, Дятлов наказав вийняти практично всi стрижнi з активноi зони реактора. Однак коли стало очевидно, що не «проскочило», що реактор некерований, змiнний iнженер з управлiння реактором натиснув на кнопку аварiйного захисту (АЗ-5) реактора. Стрижнi пiшли вниз, але тут виник сплеск нейтронного потоку, який миттево розiгнав реактор на понад допустиму потужнiсть. Стався тепловий вибух, який зруйнував реактор»[71 - Чернобыль: СВИДЕТЕЛЬСТВО КОМАРОВА. – https://www.kontinent.org/article.php?aid=454b94b89bdec].

2. Форсування темпiв будiвництва АЕС. Чорнобильська атомна електростанцiя iм. В. І. Ленiна вважалася стратегiчним економiчним об’ектом СРСР, ударною комсомольською будовою. Їi спорудження було розпочате у 1970 р. i здiйснювалося «вiдповiдно до директив XXIV з’iзду КПРС». Лейтмотивом побудови першоi в Украiнськiй РСР атомноi електричноi станцii потужнiстю 2 млн КВт стало гасло «П’ятирiчку за два роки». На швидких темпах будiвництва наполягав i тодiшнiй мiнiстр енергетики СРСР П. Непорожнiй, який на спецiальнiй нарадi у травнi 1976 р. вимагав зробити це «за всяку цiну». Оце надмiрне бажання чиновникiв вислужитися, дiючи у режимi «Наздогнати i перегнати», не сприймалося навiть працiвниками КДБ, якi набагато тверезiше оцiнювали ситуацiю: «на думку спецiалiстiв, агентури та довiрених осiб, за реальним станом на будiвництвi ЧАЕС фiзичний пуск першого реактора у груднi 1976-го (як того вимагав товариш мiнiстр) неможливий та неприпустимий», оскiльки в зимових умовах та за наявноi будiвельно-монтажноi спроможностi це може призвести до надзвичайних випадкiв, а саме – до радiоактивного забруднення оточуючого середовища[72 - 15 секунд на катастрофу. Чорнобиль в документах КДБ. Лекцiя голови Украiнського iнституту нацiональноi пам’ятi Володимира В’ятровича «Чорнобиль в документах КДБ» – https://espreso.tv/article/2016/05/17/chornobyl_v_dokumentakh_kdb?amp%22]. Урештi-решт перший енергоблок ЧАЕС таки було запущено взимку, але вже наступного, 1977 р. Втiм, курс на надмiрне форсування будiвництва продовжувався. У груднi 1978 р. у «Інформацii про порушення в будiвництвi Чорнобильськоi АЕС» Начальника Чорнобильського РВ УКДБ УРСР зазначаеться: «Є факти, коли окремi керiвники свiдомо iдуть на грубi порушення технологiчних норм ведення будiвництва, думаючи тiльки про те, як якнайшвидше здати об’ект, не переймаючись його майбутнiм i можливими трагiчними наслiдками»[73 - Про можливу аварiю у Чорнобилi КДБ попереджав ще у 1978 роцi. – https://www. radiosvoboda.org/a/29286910.html]. Аналiзуючи причини аварii по гарячих слiдах у травнi 1986 р. спiвробiтники КДБ пiсля розмов з працiвниками АЕС зазначали: «Серед можливих причин аварii називають поспiх зi здачею в експлуатацiю 4-го енергоблоку. Говорять про те, що його здавали достроково до з’iзду, а тепер повиннi були зупинити реактор для доопрацювання»[74 - Повiдомлення 3-го вiддiлу 1-го Управлiння КДБ УРСР про можливi причини аварii на Чорнобильськiй АЕС. 7 травня 1986 р… // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 83.].

3. Здiйснення будiвництва та експлуатацii АЕС з серйозними технiчними та технологiчними порушеннями. Красномовно про чисельнi недолiки при спорудженнi Чорнобильськоi АЕС у 1976 р. говориться у доповiднiй записцi КДБ: «Гамма-просвiчуванням на трубах були виявленi раковини i трiщини, в результатi труби виявилися непридатними для експлуатацii i мали бути вiдправленнi заводу для усунення браку в заводських умовах… Всi труби з порушенням правил пiсля ремонту на АЕС прийнятi пiд монтаж… Бучанський цегляний завод (Киiвська область) систематично постачае будiвництву АЕС низькоi якостi облицювальну плитку та цеглу (45 одиниць мiцностi проти норми 75)… У квiтнi 1976 в результатi порушення технологii бетонування баку для рiдких радiоактивних вiдходiв емкiстю 5000 кубiчних метрiв через халатнiсть прораба сталеве облицювання бака було деформоване. В результатi при вводi в експлуатацiю бака, через трiщини на облицюваннi мiг вiдбутися витiк радiоактивних вiдходiв i забруднення навколишнього середовища»[75 - Спецiальне повiдомлення УКДБ при РМ УРСР по м. Киеву та Киiвськiй областi до КДБ при РМ УРСР про систематичнi порушення технологii провадження будiвельно-монтажних робiт на окремих дiлянках будiвництва Чорнобильськоi АЕС. 17 серпня 1976 р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 24–26.].

Через кiлька рокiв, коли вже почав працювати перший реактор станцii, ситуацiя не покращилася. У груднi 1978 р. в «Інформацii про порушення в будiвництвi Чорнобильськоi АЕС» Начальника Чорнобильського РВ УКДБ УРСР зазначаеться: «На будiвництвi ІІ блоку ЧАЕС е факти порушень технологiчних норм ведення будiвельних i монтажних робiт на окремих дiлянках, якi призводять до аварiй i нещасних випадкiв, а в подальшому пiд час експлуатацii реактора можуть призвести i до надзвичайних подiй…»[76 - Про можливу аварiю у Чорнобилi КДБ попереджав ще у 1978 роцi. – https://www.radiosvoboda.org/a/29286910.html]. 17 сiчня 1979 р. у доповiднiй КДБ про системнi порушення технологiй на будiвництвi АЕС пiдкреслювалося, що «згiдно з отриманими оперативними даними на окремих дiльницях будови другого блоку Чорнобильськоi атомноi електростанцii зафiксовано факти вiдходу вiд проектiв i порушення технологii ведення будiвельних i монтажних робiт, що може призвести до аварiй та нещасних випадкiв»[77 - Історiя з грифом «Секретно». Чорнобиль: курс на катастрофу. – https://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-chornobil-kurs-na-katastrofu.html].

Трiщини у перекриттях Третього i Четвертого енергоблокiв ЧАЕС були зафiксованi КДБ ще 17 березня 1984 р. [78 - Спецiальне повiдомлення УКДБ УРСР по м. Киеву та Киiвськiй областi до 6-го Управлiння КДБ УРСР про виявленi недолiки проектування 3-го та 4-го енергоблокiв Чорнобильськоi АЕС. 17 березня 1984 р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. – 57.].

4. Неправильне проектування реактора, що зумовило серйознi недолiки та проблеми у його конструкцii. Вже у червнi 1986 р. на засiданнi Полiтбюро ЦК КПРС голова Урядовоi комiсii з розслiдуванняпричин аварii на ЧАЕС Б. Щербина констатував: «Оцiнуючи експлуатацiйну надiйнiсть реактора РБМК, група фахiвцiв, що працювала за дорученням комiсii, зробила висновок про невiдповiднiсть його характеристик сучасним вимогам безпеки. у iхньому висновку сказано, що при проведеннi експертизи на мiжнародному рiвнi реактор буде пiдданий «остракiзму»[79 - Цит. за: Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 400.].

Фактично цю ж думку дублюе у своiх спогадах генерал-майор у вiдставцi Ю. Петров, який пiд час лiквiдацii наслiдкiв аварii на Чорнобильськiй АЕС був керiвником першоi оперативно-слiдчоi групи КДБ УРСР: «Серед реальних причин аварii, перш за все, – недосконалiсть конструкцii реактора, неадекватна система захисту. Саме цi обставини, разом iз неякiсною регламентною документацiею, стали головними причинами аварii»[80 - Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 413.].

Досить реально i чiтко окреслюе головнi вади реактора, який дiяв у той час на ЧАЕС, доктор фiзико-математичних наук Б. Іоффе, фахiвець у сферi прикладноi ядерноi фiзики, учасник створення першоi радянськоi атомноi i термоядерноi бомби: «На мою думку, головний i невилiковний порок станцiй з реакторами типу РБМК – позитивнi i великi температурний i паровий коефiцiенти реактивностi. Це означае, що реактор як фiзична система реагуе збiльшенням потужностi на зростання температури або об’ему пари. І навпаки: зменшенням потужностi на зниження температури i скорочення обсягу пари, тобто вiн принципово нестабiльний… Позбутися вiд цього пороку не можна, саме з цiеi причини нiде в свiтi бiльше немае енергетичних реакторiв подiбного типу (видiлено – О. Б.)…»[81 - Монстр из СССР – ядерный реактор РБМК-1000. – https://chernobyl1986.ucoz.com/news/monstr_iz_sssr_jadernyj_reaktor_rbmk_1000/2015-05-09-3] Гранично лаконiчно описуе основну проектно-конструкторську ваду реактора РБМК-1000 фахiвець з великиим досвiдом роботи в галузi ядерноi безпеки, доктор технiчних наук Б. Дубовський. Вiн стверджуе, що першопричиною аварii стало нерозумiння розробниками проекту реактора нейтронних процесiв i помилки при конструюваннi аварiйного захисту: «час спрацьовування поглиначiв А3 (аварiйного захисту) перевищував 18 секунд, в той час як розвиток аварiйних процесiв в цьому реакторi вiдбуваеться за 3–4 секунди»[82 - Заложники реактора// «Труд». 3 апреля 1996 г.].

Крiм експертiв та працiвникiв спецiальних служб недосконалiсть конструкцii реактора визнавали i самi його розробники. Зокрема 3 червня 1986 р. на засiданнi Полiтбюро ЦК КПРС, на якому розглядалося питання Чорнобильськоi катастрофи, Президент Академii наук СРСР А. Александров пiд тиском фактiв змушений був констатувати: «Властивiсть розгону реактора е помилкою Наукового керiвника i Головного конструктора РБМК… Прошу звiльнити мене вiд обов’язкiв Президента Академii наук i дати менi можливiсть виправити свою помилку, пов’язану з браком цього реактора»[83 - Цит. за: Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 404.].

З часом пошуки правди та реальних, а не проголошених радянською пропагандою, причин аварii на ЧАЕС почали набирати обертiв. 24–26 квiтня 1990 р. у м. Славутичi з iнiцiативи асоцiацiй оперативних працiвникiв Чорнобильськоi та Курськоi АЕС вiдбулася конференцiя Всесоюзноi асоцiацii оперативного персоналу АЕС, у роботi якоi взяли участь 65 делегатiв з 14 АЕС краiни. На конференцii було прийнято рiшення про необхiднiсть реабiлiтацii операторiв 4-го енергоблоку ЧАЕС. Повiдомляючи про цю подiю 6 вiддiл УКДБ УРСР по м. Киеву та Киiвськiй областi у доповiднiй записцi пiдкреслював: «Останнiм часом слiд зазначити, що розширення гласностi сприяло активiзацii пошуку окремими фахiвцями атомноi енергетики, в т. ч. працiвниками станцii, справжнiх (видiлено – О. Б.) причин аварii на 4-му блоцi в 1986 роцi. Основний iх висновок зводиться до того, що головною причиною аварii стали не дii персоналу, а конструктивнi недолiки реакторiв РБМК-1000. В умовах активного втручання у цi питання засобiв масовоi iнформацii за вiдсутностi чiткоi позицii, аргументованих i квалiфiкованих роз’яснень з боку наукового керiвника (ІАЕ iм. Курчатова) i головного конструктора (НІКІЕТ м. Москва) реактора можуть розвинутися процеси у напрямку того, що представники громадських i неформальних органiзацiй зажадають нового розслiдування причин аварii i притягнення до вiдповiдальностi не тiльки фахiвцiв зазначених вiдомств, а й посадових осiб, якi «органiзували» судовий процес в 1987 роцi[84 - Довiдка 6 вiддiлу УКДБ УРСР по м. Киеву та Киiвськiй областi про морально-психологiчну атмосферу в колективах, якi беруть участь у лiквiдацii наслiдкiв аварii на ЧАЕС в першому пiврiччi 1990 року // Чорнобильське досье КГБ. Суспiльнi настроi. ЧАЕС у поставарiйний перiод: збiрник документiв про катастрофу на Чорнобильськiй АЕС. – К. 2019. – С. 774.].

До речi, створення РБМК мае дуже цiкаву i показову iсторiю. Їi свого часу розповiв один з творцiв цього реактора Анатолiй Александров заступнику директора Чорнобильськоi АЕС (1986–1988 рокiв) Олександру Коваленку. Наведемо цю iсторiю дослiвно: «Знаеш, чому ми стали робити АЕС на РБМК? – запитав Анатолiй Петрович i сам вiдповiв: – через Аркадiя Райкiна. Уже не пригадаю точно рiк, коли нас з Фiмою (Юхим Павлович Славський, що був тодi мiнiстром середнього машинобудування СРСР) покликав до себе Микита Сергiйович Хрущов. Питання у нього було одне: чому американцi i англiйцi будують атомнi електростанцii, А ми нi. Чому СРСР створив в Обнiнську таку станцiю першим, а тепер вiдстае. Наздогнати i перегнати – ось ваше завдання!

Ми йому довго пояснювали, що вже дiють у краiнi реактори, спроектованi для вироблення збройового плутонiю, i застосування уран-графiтових реакторiв канального типу для виробництва електроенергii небезпечне, i треба робити реактори водяного типу, як для пiдводних човнiв (я iх якраз тодi разом з Євгеном Фейнбергом i розробляв) – тiльки великоi потужностi, а це завдання нешвидке. Їх треба спроектувати, виготовити обладнання, побудувати, пiдготувати кадри.

Було видно, що Микита не розумiе те, про що ми йому говоримо. І як часто бувало саме в таких випадках, вiн сильно розлютився, перейшов на украiнську мову i сказав: «Йдiть, бiсовi дiти, i зробiть за рiк станцiю. А якщо не буде, так партквитки зараз вiдберу». Ми розумiли, що це не жарт i поiхали обговорити план наших дiй.

За обiдом розмовляли про Хрущова i в пiвока дивилися телевiзор. Це був приймач типу КВН з мiзерним екраном i величезною збiльшувальною лiнзою. Йшла трансляцiя виступу вiдомого сатирика Аркадiя Райкiна. Несподiвано Фiма закричав: дивись, Хрущов. Але це був Райкiн, який тим часом вiщав: «Ось балерина крутиться. Крутиться, крутиться, аж в очах рябить. Причепити ii до динамо – нехай струм дае в недорозвиненi райони». Звичайно, цю гумореску ми бачили i слухали не перший раз. Але зараз вона точно пiдходила i до ситуацii i до хрущовському розумiння проблеми.

Виматюкавшись, ми покликали Миколу (академiк М. Доллежаль) i за два тижнi пiдготували пропозицii по Томську-7 (Сибiрська АЕС).

Цей об’ект спочатку призначався тiльки для напрацювання збройового плутонiю на уран-графiтових реакторах. Справа в тому, що такi реактори, крiм головного завдання, попутно виробляють значну кiлькiсть тепловоi енергii. І якщо до такого реактора прив’язати «хвiст» (турбiна i генератор) або, за Жванецьким – динамку, то вироблення електричноi енергii буде позитивним побiчним ефектом.






М. Хрущов. Фото: John Fitzgerald Kennedy Library



Доповiли помiчникам i були запрошенi до Хрущова на дачу. Товариш по чарцi вiн був чудовий, але як глава держави Хрущов прагнув робити все i зараз, незважаючи на здоровий глузд i витрати, що часто призводило до безглуздих рiшень, якi згодом ставали катастрофою»[85 - Цит. за: Бывший замдиректора ЧАЭС: мы стали делать такие АЭС из-за Аркадия Райкина. – https://www.interfax.ru/world/505124].

Отже, якщо вiрити академiку А. Александрову, реактор РБМК з’явився на свiт у результатi жорсткого тиску «згори», створювався дуже швидкими темпами пiд гаслом «наздогнати i перегнати», i був побiчним продуктом военного виробництва. Характерно, що всi оцi «родимi плями» супроводжували цей реактор практично весь час його подальшого життя та функцiонування i значною мiрою стали причинами Чорнобильськоi катастрофи у 1986 р.

5. Вiдсутнiсть у технiчнiй документацii усiеi вiдомоi розробникам iнформацii про можливi небезпечнi режими роботи реактора, а також закладенi в iнструкцiях по експлуатацii «мiни уповiльненоi дii». Як показало подальше розслiдування причин Чорнобильськоi катастрофи, у технологiчному регламентi та iнструкцiях не були вказанi тi обмеження, незнания яких потiм поставили у провину персоналовi. Оператори потрапили у режим, який не був описаний i не був заборонений жодним iз дiючих до моменту аварii документiв[86 - Причини та масштаби аварii. – https://chnpp. gov. ua/ua/?option=com_content&view=article&id=175&Itemid=79&lang=uk]. За свiдченням М. Карпана, який на час аварii в 1986 р. був заступником головного iнженера Чорнобильськоi АЕС з науки та ядерноi безпеки, мiж дiями персоналу i катастрофiчними наслiдками аварii, звичайно, вбачаеться певний зв’язок. Однак, для того, щоб пов’язувати цi наслiдки з провиною персоналу, вiдповiдно до закону мае бути встановлений факт, що персонал, здiйснюючи порушення у ситуацii, яка склалася, мiг i повинен був передбачити такi наслiдки. Матерiали карноi справи № 19–73 («Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних пiдприемствах або у вибухонебезпечних цехах») тим часом свiдчать (т. 34, а. с. 205; т. 50. а. с. 150), що «iснуюча на момент аварii нормативно-технiчна документацiя не давала для цього персоналу необхiдноi i достатньоi iнформацii» (видiлено – О. Б.). Те ж саме пiдтверджують i дослiдження нормативно-технiчноi документацii, проведенi експертними групами пiд керiвництвом професора Б. Дубовського та В. Тарасенка. [87 - Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 545–546.]

Ось як характеризуе стан з технiчною документацiею на атомних електростанцiях СРСР та обставини, у яких змушенi були дiяти iх працiвники, академiк В. Комаров, який очолював експертну комiсiю при генпрокуратурi СРСР, що розслiдувала причини i шукала винуватцiв Чорнобильськоi катастрофи: «Я працював в Мiненерго i там виявив, що единоi iнструкцii по експлуатацii АЕС не було взагалi! На одному блоцi знаходиться 41 тисяча датчикiв. Однак первинних датчикiв, рецептори яких безпосередньо знаходяться в зонi проходження фiзичних процесiв, всього кiлька десяткiв. Коли, виймаючи стрижнi, виводять реактор на проектну потужнiсть, характеристики i величина нейтронного потоку стають вiдомi тiльки починаючи з 3 % потужностi. Вiд 0 до 3 % потужностi оператори розганяли реактор наослiп! Такою була загальна обстановка в атомнiй галузi безпосередньо перед аварiею»[88 - Чернобыль: СВИДЕТЕЛЬСТВО КОМАРОВА. – https://www.kontinent.org/article.php?aid=454b94b89bdec].

Недолiки у технiчнiй документацii були не лише у матерiалах, що стосувалася безпосередньо реактора. У довiдках КДБ вказуеться, що фахiвцi вiдзначали невiдповiднiсть технiчноi документацii, що надходить на АЕС, вимогам пожежноi безпеки. Зокрема, Управлiнням пожежноi охорони УВС Киiвського облвиконкому в травнi 1984 р. в робочих кресленнях споруджуваного 5 енергоблоку виявлено 47 невiдповiдностей чинним протипожежним нормам[89 - Спецiальне повiдомлення 6-го Управлiння КДБ УРСР до 5-го вiддiлу 6-го Управлiння КДБ СРСР про основнi недолiки проектування 3-го, 4-го та 5-го енергоблокiв Чорнобильськоi АЕС. 18 липня 1985 р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 62–63.].

За свiдченням президента Союзу Чорнобилю Украiни Юрiя Андреева, який 26 квiтня 1986 року, коли трапилась катастрофа, керував змiною операторiв Чорнобильськоi АЕС, того трагiчного дня вiдбувався не експеримент, а плановi випробування захисту вiд максимальноi проектноi аварii. За проектом iх треба було провести з початку монтажу, але обладнання в повному обсязi не надiйшло, i цей захист треба було вводити в дiю вже пiд час експлуатацii. А перед цим треба було випробувати захисну систему. Саме тому, на думку Ю. Андрееева, «причина всiеi аварii – в програмi випробувань». Пiдстави для такого висновку Юрiю Борисовичу дало власне розслiдування: у 2000 р. вiн наклав програму випробувань на очевидну версiю причин аварii. «Я побачив, – згадуе президент Союзу Чорнобилю Украiни, – що якщо виконувати програму випробувань буквально, вiд першого до останнього пункту, то аварii уникнути неможливо – реактор закипае, циркуляцiя води по технологiчним каналам припиняеться, i реактор плавиться, пар виходить в межреакторний простiр, i вiд тиску пари, як з каструлi, дах реактора викидаеться в повiтря разом з паливом. Звичайно, розумiння того, що вибух планувався, мене просто вразило. І з часом враження того, що аварiя була невипадковою, що ii певною мiрою готували, тiльки мiцнiли. В Украiнi пiдготувати таку аварiю було неможливо – не було фахiвцiв такого рiвня, щоб продумати всi цi режими роботи. Тим паче, як з’ясувалося пiсля аварii, розробники реактора знали про небезпечнi режими роботи реактора, а у випробування були закладенi саме цi небезпечнi режими… (видiлено – О. Б.) [90 - Чорнобиль: чи можливо було уникнути катастрофи? – https://artefact.live/чорнобиль-чи-можливо-було-уникнути-ка/]До речi, складання недолугих iнструкцiй – це теж певною мiрою «людський фактор», але трохи iншого рiвня. У цьому контекстi не випадково, що через 20 рокiв пiсля засудження операторiв ЧАЕС було виправдано. У звiтi було зазначено, що бiльшiсть дiй операторiв, якi ранiше радянська влада назвала порушеннями, насправдi вiдповiдали прийнятим в той час правилам.

6. Вiдсутнiсть адекватноi реакцii на попереднi аварiйнi зупинки енергоблокiв. За перiод експлуатацii станцii у 1977–1981 рокiв на Чорнобильькiй АЕС вiдбулося 29 аварiйних зупинок, 8 з них вiдбулися з вини обслуговуючого персоналу[91 - Доповiдна записка УКДБ УРСР по м. Киiв та Киiвськiй областi до КДБ УРСР про недостатнiй рiвень надiйностi контрольно-вимiрювальних приладiв систем захисту Чорнобильськоi АЕС вiд 16 жовтня1981р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 41.]. Лише в 1983–1985 роках сталося 5 аварiй i 63 вiдмови основного обладнання[92 - Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 412.].

До Чорнобильськоi катастрофи 1986 р. на АЕС СРСР трапились двi серйознi аварii. У 1975 роцi на Ленiнградськiй АЕС розгерметизувався канал на такому ж реакторi, як в Чорнобилi. Вода перестала надходити в технологiчний канал, вiдбулося руйнування тепловивiдноi збiрки, радiоактивнi речовини вирвалися в реакторний цех. Реактор був заглушений, протягом доби його продували аварiйним запасом азоту. Ця радiоактивна сумiш через вентиляцiйну трубу висотою 150 метрiв вилетiла в атмосферу. Всього було викинуто пiвтора мiльйона кюрi високоактивних радiонуклiдiв. Як пiзнiше писали публiцисти: «Це був мiнi-Чорнобиль. Тiльки там рвонув весь реактор i потiм загорiвся. Тут «свиснув» один з тисячi шестисот дев’яносто трьох каналiв. Всього одна трубочка-сопiлочка того органу, який фахiвцi називають РБМК-1000»[93 - Терёшкин В. Засекреченная атомная авария на ЛАЭС. – https://proza.ru/2017/12/19/328], але це попередження не захотiли почути… Комiсiя зi спiвробiтникiв Інституту атомноi енергii iменi Курчатова розiбралася в тому, що трапилося, i розробила рекомендацii щодо пiдвищення надiйностi реактора, в тому числi i з таких важливих питань, як зменшення парового коефiцiента реактивностi, створення швидкодiючоi системи аварiйного захисту (реально цi рекомендацii почали реалiзовуватися лише пiсля Чорнобильськоi катастрофи).

У 1982 р. на Чорнобильськiй АЕС пiд час завантаження реактора технологiчним паливом було виявлено вкрай небезпечне явище – стрижнi аварiйного захисту при своему русi вниз протягом п’яти секунд вносили в реактор не негативну, а позитивну реактивнiсть. За цих обставин комiсiя з фiзичного пуску абсолютно безпiдставно визнала можливим допустити реактор до експлуатацii. З комiсiею погодився i iнспектор Держатоменергонагляду. Однак науковий керiвник, розумiючи масштаб загроз i небезпек, написав листа головному конструктору про необхiднiсть усунення дефектiв. У вiдповiдь Конструктор аж до грудня 1984 р. розробляв технiчне завдання, яке так i не було реалiзоване…[94 - Реактор должен был взорваться – «Комсомольское знамя». 20 апреля 1991 г.]

Цi аварii фахiвець з великим досвiдом роботи в галузi ядерноi безпеки, доктор технiчних наук, професор Б. Дубовський назвав «репетицiею аварii на ЧАЕС 26 квiтня 1986 р. – зважаючи на iдентичнiсть причин усiх цих трьох аварiй на аналогiчних реакторах РБМК-1000. На його думку, лише завдяки щасливому випадку аварii 1975 i 1982 рокiв не мали тяжких наслiдкiв (подiбних до того, що сталося в Чорнобилi), але стали грiзним попередженням, яке не сприйняло керiвництво галузi, а сам факт цих аварiй був невиправдано свого часу засекречений…[95 - Заложники реактора// Труд». 3 апреля 1996 г.]

Інформацiя про аварii та зупинки детально описувалась i термiново передавалася до вищих партiйних та урядових структур. Якою ж була реакцiя керiвництва? У цьому планi показовою е ситуацiя з iнформацiею Прип’ятського мiськвiддiлу КДБ про витiк радiацiйних речовин на ЧАЕС, що була передана до ЦК компартii. Цi матерiали невдовзi були квалiфiкованi партiйними органами як дезiнформацiя, а низка спiвробiтникiв КДБ за подання цiеi доповiдноi отримала службовi стягнення[96 - Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 409.].

Інтегрально характеризуючи реакцiю керiвництва рiзних рiвнiв та вiдомств на повiдомлення про аварii та проблеми АЕС, Голова Ради Мiнiстрiв СРСР М. Рижков на засiданнi Полiтбюро ЦК КПРС 3 червня 1986 р. на якому розглядалося питання Чорнобильськоi катастрофи, чiтко поставив дiагноз: «Були недолiки… i все затушовувалося, йшло кудись, щоб запобiгти розголосу. У начальства притупилася вiдповiдальнiсть»[97 - Стенограмма заседания Политбюро ЦК КПСС от 3 июня 1986 р. // В Политбюро ЦК КПСС… По записям Анатолия Черняева, Вадима Медведева, Георгия Шахназарова (1985–1991). Издание 2-е, исправленное и дополненное. – М. Горбачев-Фонд, 2008. – С. 60.].

7. Ігнорування рекомендацiй та попереджень вчених. Влiтку 1980 р. президент АН УРСР академiк Б. Є. Патон направив до Ради Мiнiстрiв УРСР листа про недоцiльнiсть спорудження ЧАЕС-2, а через рiк на засiданнi Президii Ради мiнiстрiв УРСР була заслухана його доповiдь «Про можливi еколого-економiчнi наслiдки розмiщення, будiвництва та експлуатацii в Украiнськiй РСР атомних енергооб’ектiв». І хоча пiсля цього демаршу вiдомого науковця, який викликав негативну реакцiю союзних владних структур, було припинено спорудження Одеськоi АТЕЦ, а згодом – i Кримськоi АЕС, вiдмовлено у затвердженнi плану розмiщення майданчикiв пiд будiвництво Харкiвськоi АТЕЦ i АЕС у Донецькiй областi та ряду iнших планованих об’ектiв атомноi енергетики в Украiнi[98 - Барановська Н. Чорнобильська трагедiя. Нариси з iсторii. – К. Інститут iсторii Украiни НАН, 2011. – С. 11.], будiвництво додаткових блокiв на Чорнобильськiй АЕС продовжилося… Чорнобильська катастрофа не була несподiванкою для украiнських вчених. Зокрема науковцi Інституту геохiмii навколишнього середовища НАН та МНС Украiни, Е. В. Соботович разом з В. М. Шестопаловим, Є. О. Яковлевим, Г. В. Лисиченком та iншими в березнi 1986 р. зробили доповiдь на засiданнi Вiддiлення наук про Землю АН УРСР на тему «Оцiнка вiрогiдностi катастрофи на Украiнських АЕС», де йшлося про можливiсть крупномасштабноi аварii на першому блоцi ЧАЕС. Тодi присутнi члени Вiддiлення досить агресивно сприйняли цей виступ i заборонили публiкувати його висновки[99 - Долiн В. В. Шраменко І. Ф. Чорнобиль, яким ми його пам’ятаемо. // Збiрник наукових праць Інституту геохiмii навколишнього середовища, – 2011. – № 19. – С. 7–8.]. Втiм, доповiдачi помилилися лише блоком…

8. Чiтка вiйськово-полiтична орiентацiя ядерного комплексу та практика управлiння ядерно-енергетичною галуззю, що склалася у СРСР. «Ядерна енергетика виросла з надр вiйськово-промислового комплексу, успадкувавши його секретнiсть, – акцентуе у своiх спогадах генерал-майор у вiдставцi Ю. Петров, який пiд час лiквiдацii наслiдкiв аварii на Чорнобильськiй АЕС був керiвником першоi оперативно-слiдчоi групи КДБ УРСР. – У Радянському Союзi було вiдсутне ядерне законодавство. Жорстка вiйськово-полiтична орiентацiя ядерного комплексу мала одну мету – створення нового типу озброень. При цьому питання безпеки розглядалися як другоряднi, i iх вирiшення кожного разу вiдкладалося на майбутне, а фiнансування вiдповiдних науково-дослiдних iнститутiв велося за залишковим принципом». [100 - Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 413.]

Практично аналогiчнi думки стосовно пiдпорядкованостi цивiльноi ядерноi енергетики вiйськовiй висловлюе i безпосереднiй учасник чорнобильських подiй, мiнiстр енергетики Украiни В. Скляров, який досить чiтко поставив дiагноз причин Чорнобильськоi катастрофи: «Винна вся система. Доллежаль i Александров створювали атомну бомбу. Енергетичне виробництво стало своерiдним «ширпотребом» военного. Коли з’ясувалося, що боеголовок виробили дуже багато, то стали шукати «мирне» застосування могутньоi технологii. Плутонiевий реактор, званий в просторiччi «Іван», швиденько перетворився в РБМК. Творцi реактора перебували пiд потужним тиском правлячих кiл i дуже поспiшали. Тому на свiт Божий з’явилася конструкцiя, яка базувалася на помилковiй концепцii безпеки i рано чи пiзно повинна була привести краiну до катастрофи…»[101 - Эхо Чернобыля «Вечерний Киев». 22 июня 1992 г. № 120.].

9. Домiнування економiчних iнтересiв над факторами безпеки у стратегii розвитку АЕС на територii СРСР. у 60–70 роках ХХ ст. на урядовому рiвнi у сферi атомноi енергетики було прийнято рiшення про використання реакторiв РБМК-1000, не обладнаних пристроем локалiзацii аварii, так званими контейнерами (бетонними ковпаками). Це рiшення було обумовлене в першу чергу економiчними мiркуваннями – з метою здешевлення будiвництва АЕС з реакторами даного типу. Аналiзуючи причини аварii на ЧАЕС, академiк В. Легасов акцентував: «Працiвники станцii зробили ряд грубих помилок, конструктору тисячу разiв говорили про похибки реактора, але вiн не хотiв додатковоi роботи. Але головнi злочинцi – це не персонал i навiть не конструктор, а керiвники Держплану. Їм же доводили: небезпечно i злочинно будувати атомнi станцii без ковпакiв, але на це з великоi дзвiницi плювали, бо ковпак на 30 % здорожував кожну станцiю»[102 - Авария на Чернобыльской АЭС – атом вышел из-под контроля. – https://diaryrh.ru/istoricheskij-fakt/avariya-na-chernobylskoj-aes].

10. Розбалансованiсть та криза усiеi дiючоi в СРСР командно-адмiнiстративноi системи. М. Горбачов на засiданнi Полiтбюро ЦК КПРС 3 червня 1986 р. на якому розглядалося питання Чорнобильськоi катастрофи, емоцiйно констатував гостру кризу системи: «Скiльки у нас рiзних вотчин склалося в краiнi! У результатi ми не отримували iнформацii про те, що вiдбуваеться… Вiд ЦК все було засекречено. Партiйний працiвник у цю сферу i не смiв лiзти. Навiть питання розмiщення АЕС вирiшував не уряд. І в питаннi про те, який реактор запустити, диктатура теж належала не Уряду. У всiй системi панував дух угодництва, пiдлабузництва, груповщини, гонiння на iнакомислячих, показуха, особистi зв’язки i рiзнi клани навколо рiзних керiвникiв»[103 - Стенограмма заседания Политбюро ЦК КПСС от 3 июня 1986 р. // В Политбюро ЦК КПСС… По записям Анатолия Черняева, Вадима Медведева, Георгия Шахназарова (1985–1991). Издание 2-е, исправленное и дополненное. – М. Горбачев-Фонд, 2008. – С. 60–61.]. Інтегрально оцiнив суть проблеми академiк В. Легасов: «Пiсля того, коли побував на Чорнобильськiй станцii, я зробив однозначний висновок, що Чорнобильська аварiя – це апофеоз, вершина всього того неправильного господарювання, яке здiйснювалося в нашiй краiнi протягом багатьох десяткiв рокiв»[104 - «Мой долг рассказать об этом…»Из записок академика В. Легасова. – https://www. myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ HistSources/Chornobyl/1988/MojDolgRasskazatObEtom.html].

У контекстi трагiчних явищ, пов’язаних з Чорнобильською катастрофою, знаковою подiею е першотравнева демонстрацiя у мiстi Киевi. Для того, щоб зрозумiти логiку i мотиви тих, хто давав дозвiл на ii проведення, звернемося до спогадiв Б. Качури, який на той час був членом Полiтбюро ЦК КПУ: «До 30 червня не було нiякоi загрози Киеву. Так сталося, що вiтер до цього дня… був у зовсiм iншому напрямку… найбiльша така, важка ситуацiя була в Бiлорусii… i тiльки в другiй половинi дня 30?го повернув вiтер у напрямку Киева. До п’ятнадцятоi години нiякоi радiацii над Киевом не було. I тiльки пiсля цього було дуже короткочасне пiднесення радiацiйноi загрози до 1-го мiлiрентгена в районi Киева. Щодо 1 травня, так за весь день… i пiсля цього на всi останнi днi радiацiйна ситуацiя не пiднiмалась вище, нiж 0,8 мiлiрентгена. Тобто, якщо подивитись на тi нормативи, якi на той час були, так люди, якi були весь час на вулицi, не одну годину чи там двi, а весь час, вони б могли отримати дозову нагрузку не вище, чим 1,1 рентгена, ну, це при нормi, яка допускаеться в таких випадках не бiльше десяти… Ми не ставили питання про те, вiд Полiтбюро не було, бути чи не бути демонстрацii, не виникало такого питання, розумiете, приймати рiшення про демонстрацiю, ми прийняли його ще 11?го числа, задалеко до аварii. А от рiшення про вiдмiну ми не ставили, щоб його прийняти, тим бiльше, що, дiйсно, нiякоi загрози для людей у цей час не було. Але ж якби, отримавши таку iнформацiю, десь вночi, що завтра не виходити i так далi, це б визвало дуже серйознi наслiдки»[105 - Інтерв’ю з Борисом Качурою, Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991, касета 1. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/360/]





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=66794003) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Див. Если по совести: Сборник статей. / Сост. В. Канунниковой. – М. 1988; Обратного хода нет: (Перестройка в народном хозяйстве: общие проблемы, практика, истоки) / Под общ. Ред. Г. Х. Попова. – М. 1989; Постижение: Социология. Социальная политика. Экономическая реформа / Ред-сост. Ф. М. Бородкин, Л. Я. Косалс, Р. В. Рывкина. – М. 1989; Исторический опыт и перестройка. – М. 1989; Нуйкин А. Идеалы или интересы? – М. 1990; Драма обновления / Сост. и общ. ред. М. И. Мелкумяна. – М. 1990 та iн.




2


Волобуев О. В. Кулешов С. В. Очищение. История и перестройка. – М. 1989. – С. 7.




3


Камiнський А. На перехiдному етапi. «Гласнiсть», «перебудова» i «демократизацiя» на Украiнi. – Мюнхен, 199О.




4


Украiна багатопартiйна. Програмнi документи нових партiй. – К. 1991.




5


Гарань О. В. Убити дракона. З iсторii Руху та нових партiй Украiни. – К. 1993.




6


Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К. 1997.




7


Слюсаренко А., Томенко М. Новi полiтичнi партii Украiни: Довiдник. – К. 1990; Слюсаренко А., Томенко М. Спроба класифiкацii полiтичних партiй Украiни // Полiтологiчнi читання. – 1992. – № 1. – С. 102–109; В. Литвин. Про сучаснi украiнськi партii, iхнiх прихильникiв та лiдерiв // Там же. – С. 62—101; Гарань О. Багатопартiйнiсть на Украiнi: формування, проблеми, перспективи / Украiна багатопартiйна. Програмнi документи нових партiй. – К. 1991 р. Бiлоус А. Полiтичнi об’еднання Украiни. – К. 1993; Гарань О. В. З iсторii формування полiтичного спектра Украiни (лiто 1988 – лiто 1991 р) / Украiна ХХ ст. Проблеми нацiонального вiдродження: Збiрник наукових праць, – К. 1993; Майборода О. М. Про пiдходи до розв’язання нацiонального питання в Украiнi за умов багатопартiйностi // Там же. – С. 146–163; Украiнськi лiвi: мiж ленiнiзмом i соцiал-демократiею / За ред. О. Гараня, О. Майбороди. – К. 2000.




8


Луканов Ю. Куди пiде рухiвський «тризуб» // Сучаснiсть. – 1992. – № 5. – С. 100–107; Чорновiл В. М. Народний рух Украiни (короткий соцiально-полiтичний довiдник) // Народний рух Украiни: мiсце в iсторii та полiтицi. – К. 1994; Ковтун В. Г. Історiя Народного Руху Украiни. – К. 1995.




9


Гончарук Г. Народний Рух Украiни. Історiя. – Одеса, 1997.




10


Русначенко А. М. Пробудження. Робiтничий рух на Украiнi 1989–1993 рр. – К. 1995; Русначенко А. М. Нацiонально-визвольний рух в Украiнi: середина 1950-х – початок 1990 рр. – К. 1998.




11


Чемерис В. Президент. – К. 1994; Михальченко М. Андрущенко В. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. – К. 1996.




12


Корнiевський О. Яку шик В. Молодiжний рух та полiтичнi об’еднання в сучаснiй Украiнi. – К. 1997; Кулiк В. Голобуцька Т. Голобуцький О. Молода Украiна: сучасний органiзований молодiжний рух та неформальна iнiцiатива: Дослiдження. – К. 2000.




13


Донiй О. Синельников О. Історiя УСС мовою документiв i фактiв (1989–1999). – К. 1999.




14


Грабовський С. Ставроянi С. Шкляр Л. Нариси з iсторii украiнського державотворення. – К. 1995; Історiя Украiни: нове бачення. У двох томах. – К. 1996; Історiя Украiни / Пiд ред. В. А. Смолiя. – К. 1997.




15


Алексеев Ю. М. Кульчицький С. В. Слюсаренко А. Г. Украiна на зламi iсторичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рр… – К. 2000.




16


Кремень В. Г. Табачник Д. В. Ткаченко В. М. Украiна: альтернативи поступу (критика iсторичного досвiду). – К. 1996; Кремень В. Ткаченко В. Украiна: шлях до себе. Проблеми суспiльноi трансформацii. – К. 1998; Полiтичнi структури та процеси в сучаснiй Украiнi / Пiд. ред. Ф. М. Рудича. – К. 1995; Журавський В. С. Украiна полiтична: переступити через прiрву. – К. 1995; Михальченко М. І. Журавський В. С. Танчер В. В. Соцiально-полiтична трансформацiя Украiни: реальнiсть, мiфологеми, проблеми вибору. – К. 1997; Горбатенко В. Стратегiя модернiзацii суспiльства: Украiна i свiт на зламi тисячолiть. – К. 1999; Даниленко В. М. Украiна в 1985–1991 рр. остання глава радянськоi iсторii. – К. Інститут iсторii Украiни НАН Украiни, 2018.




17


Новiтня iсторiя Украiни (1900–2000): Пiдручник / А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусев, В. П. Дрожжин та iн. – К. 2000. – С. 537.




18


Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991 – https://oralhistory.org.ua/category/interview-ua/




19


Див. Гарань О. В. Убити дракона. З iсторii Руху та нових партiй Украiни. – К. 1993. – С. 8; Русначенко А. М. Нацiонально-визвольний рух в Украiнi: середина 1950-х – початок 1990 рр. – К. 1998. – С. 19.




20


Горбачев, Михаил. Первый и последний президент Советского Союза. – https://lenta. ru/lib/14161628/full. htm; Ольга Вандышева, Лариса Кафтан. Чё же мы такое наперестроили? 20 лет назад Генеральным секретарем ЦК КПСС стал Михаил Горбачев. – Комсомольская правда, 11. 03. 2005




21


Ноу-хау Горбачева. – Огонек, 14. 03. 2005




22


Опыт словаря нового мышления. – М. 1989. – С. 481.




23


Нещадин А. Российское реформирование: общее и особенное // Власть-1997. – № 1. – С. 52–54.




24


Мигранян А. М. Россия в поисках идентичности (1985–1995). – М. 1997. – С. 192.




25


Грабовський С. Ставроянi С. Шкляр Л. Нариси з iсторii украiнського державотворення. – К. 1995. – С. 446–447; Грабовський С. Шкляр Л. Вiд колонii до незалежноi держави: початок шляху // Розбудова держави. – 1996. – № 2. – С. 11.




26


Кремiнь В. Ткаченко В. Украiна: шлях до себе. Проблеми суспiльноi трансформацii. – К. 1998. – С. 145.




27


Рыжков Н. И. Перестройка: история предательств. – М. 1992. – С. 361–364.




28


Широнин В. Под колпаком контразведки. Тайная подоплека перестройки. – М. 1996. – С. 65—111.




29


Политическая история: Россия – СССР – Российская Федерация: в 2 т. – Т. 2. – М. 1996. – С. 610; Деркач А. Веретенников С. Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее. Украина: четыре года пути. – К. 1995. – С. 49–51.




30


Бордюгов Г. А. Козлов В. А. История и конъюнктура: Субъективные заметки об истории советского общества. – М. 1992. – С. 49; Нагорна Л. «Термiдор» по-горбачовськи: крах iлюзiй // Перебудова: задум i результати в Украiнi (до 10-рiччя проголошеного курсу на реформи): Матерiали науково-теоретичного семiнару. – К. 1996. – С. 6–7.




31


Нещадин А. Российское реформирование: общее и особенное // Власть. – 1997. – № 1. – С. 52–55.




32


Центральний державний архiв громадських об’еднань Украiни (далi ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 32, спр. 2642 / Інтерв’ю В. Щербицького кореспонденту американського агентства Асошейтед Прес вiд 29 березня 1989 р. арк. 70.




33


Інтерв’ю з Леонiдом Кравчуком, Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991, касета 1. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/510/




34


Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. – К. 1997. – С. 104.




35


Див. Мочерний С. Основнi причини соцiально-економiчноi кризи в Украiнi та шляхи ii подолання // Економiка Украiни. – 1995. – № 2. – С. 50; Мочерный С. Сущность и структура економического суверенитета Украины // Экономика Украины. – 1992. – № 11. – С. 7; Пирожков С. Поповкiн В. Сучасна економiчна кон’юнктура в Украiнi // Полiтологiчнi читання. – 1995. – № 1. – С. 39.




36


Пригожин А. И. Перестройка: переходные процессы и механизмы. – М. 1990. – С. 55; Данилов А. Н. Переходное общество: проблемы системной трансформации. – Минск, 1997. – С. 10.




37


Див. Бойко О. Д. Історiя Украiни у ХХ столiттi. – Нiжин, 1994. – С. 240–265.




38


Горбачов М. С. О созыве очередного ХХVII съезда КПСС и задачах, связаных с его подготовкой и проведением: Доклад на Пленуме ЦК КПСС 23 апреля 1985 года // М. С. Горбачов. Избранные речи и статьи. – М. 1985. – С. 9.




39


Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 623.




40


Горбачов М. С. Перебудова i нове мислення для нашоi краiни i для всього свiту. – К. 1987. – С. 5, 63.




41


ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1255 / Постанова Секретарiату ЦК КПУ «Про органiзацiю в республiцi роботи у зв’язку з постановою ЦК КПРС вiд 20 червня 1985 р. «Про роботу партiйноi, профспiлковоi та комсомольськоi органiзацiй, адмiнiстрацii Мiнського автозаводу виробничого об’еднання «БелавтоМАЗ» по виконанню Закону СРСР «Про трудовi колективи» 31 липня 1985 р. арк. 23.




42


Там же, спр. 1429 / Стенограма засiдання Полiтбюро ЦК КПУ вiд 14 жовтня 1986 р. арк. 10, 23, 27.




43


ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1338 / Постанова Полiтбюро ЦК КПУ «Про здiйснення Черкаським обкомом партii рiшень ХХVII з’iзду КПРС про перебудову масово-полiтичноi роботи, змiцнення ii зв’язку з життям» вiд 24 вересня 1986 р. арк. 21, 24–25.




44


Там же, спр. 1429 / Стенограма засiдання Полiтбюро ЦК КПУ вiд 14 жовтня 1986 р. арк. 10.




45


Народне господарство Украiнськоi РСР у 1987 роцi: Статистичний щорiчник. – К. 1988. – С. 8.




46


Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 617–618.




47


ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 1, спр. 1476 / Доповiдна записка «Про хiд виконання постанов ЦК КПРС i ЦК Компартii Украiни з питань змiцнення трудовоi дисциплiни, подолання пияцтва та алкоголiзму вiд 19 грудня 1986 р. арк. 32.




48


Там же, спр. 1650 / Інформацiя «Про хiд виконання постанов ЦК КПРС та ЦК КПУ з питань подальшого посилення боротьби з наркоманiею» вiд 11 березня 1988 р. арк. 8; Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 25, 26.




49


Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 28.




50


Горбачов М. Жизнь и реформы. – Кн. 1. – М. 1995. – С. 344.




51


ЦДАГОУ, спр. 2577 / Інформацiя «Про структуру партiйних органiзацiй та розстановку комунiстiв у кооперативах республiки“ вiд 24 сiчня 1989 р. арк. 11; Там же – ф. 1, оп. 11, спр. 1382 / Інформацiя про хiд виконання постанови ЦК КПРС «Про заходи з посилення боротьби з нетрудовими доходами» вiд 15 травня 1986 р. арк. 6; Там же. – ф. 1, оп. 32, спр. 2577 / Доповiдна записка «Про стан розвитку кооперативного руху в Украiнськiй РСР» вiд 5 сiчня 1989 р. арк. 4.




52


Там же, спр. 2577 / Записка В. Щербицького вiд 5 сiчня 1989 р. арк. 1, 2.




53


Там же / Інформацiя «Про структуру партiйних органiзацiй.». арк. 11.




54


ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1134 / Пропозицii з удосконалення управлiння народним господарством Інституту економiки АН УРСР вiд 14 серпня 1985 р. арк. 109.




55


Там же, оп. 32, спр. 2642 / Інформацiя про проведену роботу по виконанню постанови ЦК КПРС «Про генеральну схему управлiння народним господарством Украiнськоi РСР» вiд 28 сiчня 1989 р. арк. 52–54.




56


Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 30.




57


Бойко О. Д. Історiя Украiни: Посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. – К. 1999. – С. 477.




58


Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 680.




59


Горбачов М. Перестройка неотложна, она касается всех и во всем: Сборник материалов о поездке М. С. Горбачова на Дальний Восток 25–31 июля 1986 года. – М. 1986. – С. 36.




60


Боффа Д. От СССР к России. История неоконченого кризиса (1964–1994 гг… – М. 1996. – С. 140.




61


Горбачов М. С. Размышления о прошлом и будущем. – М. 1998. – С. 66.




62


Медведев В. Прозрение, миф или предательство? К вопросу об идеологии перестройки. – М. 1998. – С. 318.




63


Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 412.




64


Чорнобильська катастрофа: жахливi факти, причини i наслiдки. – https://znaj.ua/society/228871-chornobilska-katastrofa-zhahlivi-fakti-prichini-i-naslidki




65


Цит. за: Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 400.




66


Перелiк вiдомостей про аварiю на ЧАЕС та ii наслiдки, якi можуть бути використанi пiд час переговорiв з iноземними спецiалiстами вiд 27 березня 1987 р. // Чорнобильське досье КГБ. Суспiльнi настроi. ЧАЕС у поставарiйний перiод: збiрник документiв про катастрофу на Чорнобильськiй АЕС. – К. 2019. – С. 163.




67


Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 324.




68


Довiдка 3 вiддiлу 6 Управлiння КДБ УРСР про змiст неофiцiйних бесiд з iноземцями стосовно Чорнобильськоi катастрофи вiд 29 березня 1987 р. // Чорнобильське досье КГБ. Суспiльнi настроi. ЧАЕС у поставарiйний перiод: збiрник документiв про катастрофу на Чорнобильськiй АЕС. – К. 2019. – С. 157–170.




69


Бывший замдиректора ЧАЭС: мы стали делать такие АЭС из-за Аркадия Райкина. – https://www. interfax. ru/world/505124




70


Йодна яма – стан ядерного реактора пiсля його зупинки, що характеризуеться накопиченням короткоживучого iзотопу ксенону


Xe. Йодна яма може призвести до тимчасовоi появи значноi негативноi реактивностi, що, в свою чергу, робить складним вивiд реактора на проектну потужнiсть протягом певного перiоду пiсля зупинки (близько 1–2 дiб). // Ядерний реактор. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Ядерний_реактор#Йодна_яма




71


Чернобыль: СВИДЕТЕЛЬСТВО КОМАРОВА. – https://www.kontinent.org/article.php?aid=454b94b89bdec




72


15 секунд на катастрофу. Чорнобиль в документах КДБ. Лекцiя голови Украiнського iнституту нацiональноi пам’ятi Володимира В’ятровича «Чорнобиль в документах КДБ» – https://espreso.tv/article/2016/05/17/chornobyl_v_dokumentakh_kdb?amp%22




73


Про можливу аварiю у Чорнобилi КДБ попереджав ще у 1978 роцi. – https://www. radiosvoboda.org/a/29286910.html




74


Повiдомлення 3-го вiддiлу 1-го Управлiння КДБ УРСР про можливi причини аварii на Чорнобильськiй АЕС. 7 травня 1986 р… // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 83.




75


Спецiальне повiдомлення УКДБ при РМ УРСР по м. Киеву та Киiвськiй областi до КДБ при РМ УРСР про систематичнi порушення технологii провадження будiвельно-монтажних робiт на окремих дiлянках будiвництва Чорнобильськоi АЕС. 17 серпня 1976 р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 24–26.




76


Про можливу аварiю у Чорнобилi КДБ попереджав ще у 1978 роцi. – https://www.radiosvoboda.org/a/29286910.html




77


Історiя з грифом «Секретно». Чорнобиль: курс на катастрофу. – https://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-chornobil-kurs-na-katastrofu.html




78


Спецiальне повiдомлення УКДБ УРСР по м. Киеву та Киiвськiй областi до 6-го Управлiння КДБ УРСР про виявленi недолiки проектування 3-го та 4-го енергоблокiв Чорнобильськоi АЕС. 17 березня 1984 р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. – 57.




79


Цит. за: Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 400.




80


Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 413.




81


Монстр из СССР – ядерный реактор РБМК-1000. – https://chernobyl1986.ucoz.com/news/monstr_iz_sssr_jadernyj_reaktor_rbmk_1000/2015-05-09-3




82


Заложники реактора// «Труд». 3 апреля 1996 г.




83


Цит. за: Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 404.




84


Довiдка 6 вiддiлу УКДБ УРСР по м. Киеву та Киiвськiй областi про морально-психологiчну атмосферу в колективах, якi беруть участь у лiквiдацii наслiдкiв аварii на ЧАЕС в першому пiврiччi 1990 року // Чорнобильське досье КГБ. Суспiльнi настроi. ЧАЕС у поставарiйний перiод: збiрник документiв про катастрофу на Чорнобильськiй АЕС. – К. 2019. – С. 774.




85


Цит. за: Бывший замдиректора ЧАЭС: мы стали делать такие АЭС из-за Аркадия Райкина. – https://www.interfax.ru/world/505124




86


Причини та масштаби аварii. – https://chnpp. gov. ua/ua/?option=com_content&view=article&id=175&Itemid=79&lang=uk




87


Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 545–546.




88


Чернобыль: СВИДЕТЕЛЬСТВО КОМАРОВА. – https://www.kontinent.org/article.php?aid=454b94b89bdec




89


Спецiальне повiдомлення 6-го Управлiння КДБ УРСР до 5-го вiддiлу 6-го Управлiння КДБ СРСР про основнi недолiки проектування 3-го, 4-го та 5-го енергоблокiв Чорнобильськоi АЕС. 18 липня 1985 р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 62–63.




90


Чорнобиль: чи можливо було уникнути катастрофи? – https://artefact.live/чорнобиль-чи-можливо-було-уникнути-ка/




91


Доповiдна записка УКДБ УРСР по м. Киiв та Киiвськiй областi до КДБ УРСР про недостатнiй рiвень надiйностi контрольно-вимiрювальних приладiв систем захисту Чорнобильськоi АЕС вiд 16 жовтня1981р. // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 41.




92


Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 412.




93


Терёшкин В. Засекреченная атомная авария на ЛАЭС. – https://proza.ru/2017/12/19/328




94


Реактор должен был взорваться – «Комсомольское знамя». 20 апреля 1991 г.




95


Заложники реактора// Труд». 3 апреля 1996 г.




96


Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 409.




97


Стенограмма заседания Политбюро ЦК КПСС от 3 июня 1986 р. // В Политбюро ЦК КПСС… По записям Анатолия Черняева, Вадима Медведева, Георгия Шахназарова (1985–1991). Издание 2-е, исправленное и дополненное. – М. Горбачев-Фонд, 2008. – С. 60.




98


Барановська Н. Чорнобильська трагедiя. Нариси з iсторii. – К. Інститут iсторii Украiни НАН, 2011. – С. 11.




99


Долiн В. В. Шраменко І. Ф. Чорнобиль, яким ми його пам’ятаемо. // Збiрник наукових праць Інституту геохiмii навколишнього середовища, – 2011. – № 19. – С. 7–8.




100


Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах. – К. Сфера, 2001. – С. 413.




101


Эхо Чернобыля «Вечерний Киев». 22 июня 1992 г. № 120.




102


Авария на Чернобыльской АЭС – атом вышел из-под контроля. – https://diaryrh.ru/istoricheskij-fakt/avariya-na-chernobylskoj-aes




103


Стенограмма заседания Политбюро ЦК КПСС от 3 июня 1986 р. // В Политбюро ЦК КПСС… По записям Анатолия Черняева, Вадима Медведева, Георгия Шахназарова (1985–1991). Издание 2-е, исправленное и дополненное. – М. Горбачев-Фонд, 2008. – С. 60–61.




104


«Мой долг рассказать об этом…»Из записок академика В. Легасова. – https://www. myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ HistSources/Chornobyl/1988/MojDolgRasskazatObEtom.html




105


Інтерв’ю з Борисом Качурою, Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991, касета 1. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/360/



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения